Зараз ми входимо в саме село. Біля входу, праворуч і ліворуч, є два стовпчики з різними статистичними повідомленнями щодо населеності місця, кількості його будинків тощо. Кілька нерівностей на поверхні, хоч тепер, мабуть, порослих травою, позначають місце, де колись стояла селітрова мануфактура, бо ґрунт українських степів настільки насичений селітрою, що її збирання становить одне з постійних занять селян. Деякі селянські вози, запряжені волами, в'їжджають разом з нами в село, але так неквапливо, можна припустити, що час для них мав свинцеві тягарі, а не крила. Слідом іде група малоросіян. Вони щойно повернулися з сінокісів і найпишніше прикрасилися вінками та гірляндами квітів. Вони марширують по двоє, як рота солдатів, і співають так голосно й радісно, що їх можна було б прийняти за загін амазонок, які тріумфально згадують після якоїсь недавньої перемоги. Інші групи вокалістів тим часом, можливо, слабше чути, що прибувають з протилежного боку села.
Побілені котеджі стоять обабіч, але майже приховані пишним ростом будяків та інших бур’янів. Кожна маленька ферма оточена живоплотом із колючок, призначеним як бар’єр від посягань вовка. З кожних дверей виривається зграя гавкаючих псів, яких у селах більше, ніж вовків у відкритому куточку, і це не мало. Кожне село в Малоросії може зрівнятися з самим Константинополем за густотою свого собачого населення; але про см мало піклуються, і їх залишають гавкати, вити та обслуговувати себе як можуть.
Більшість будинків, здається, були відлиті в одному стилі, але де-не-де одноманітність порушується особняком папи чи дрібного дворянина, в якому проявляється явно азіатський стиль архітектури. Все світле і просторе, балкони та портики зверху, накриті внутрішні дворики та незліченні колони, хоча це часто не що інше, як грубо обтесані стебла дерев. Папи зазвичай саджають дерева перед своїми будинками, і там можна побачити старих патріархів з довгими поважними бородами, які сидять у тіні, жартують з клієнтами або розважаються витівками улюбленої їжі, незмінного додатку кожного господаря в Малоросії. Хоча це суботній вечір, ви можете безстрашно звернутися до священика, не боячись заважати йому роздумувати про завтрашню проповідь. Російський пастор надто добре розбирається в ліїс службі (служінні), щоб заздалегідь про це турбуватися. У дворі дворян можна побачити партію коней, що топчуть землю, або, можливо, стару карету чистять, щоб наступного дня працювати.