Невдовзі містом облетіла жахлива звістка про те, що театр Лепмана горить, і тисячі людей борються з найжахливішою смертю. Туга стала загальною. Жах міста, сцени агонії та транспорту, що послідували, треба було побачити, щоб зрозуміти. Імператора, який покинув Зимовий палац навпроти при першій звістці про пожежу, зустріли верескливі і зневірені жінки, що закликали його врятувати їхніх чоловіків, синів і братів; він міг лише відповісти: «Діти мої, я врятую все, що можу».
Коли вогонь було погашено, а життя й полум’я всередині разом згасли, почалося жахливе завдання викопування тіл. Видовище було надзвичайно жахливим, коли зняли повалені балки, відкриваючи купи обгорілих і задушених тіл, які витягували гаками, наче хліби з печі. Деякі згоріли дотла; інші тільки смажені; у багатьох волосся на їхніх головах було лише обпалене, а в інших воно було спалене; їхні очі були знищені, їхні обличчя чорні та кальциновані, але деякі все ще були прикрашені веселими хустками та святковим одягом, який товщина тиску врятувала від травм! На них було набагато страшніше дивитися, ніж на цілковито спалені. В одній частині будівлі, яка залишилася стояти, було виявлено натовп мертвих у випрямленій позі, як армія тіней із нижнього світу. Одну жінку знайшли з головою, схиленою над передньою частиною галереї, її обличчя було сховане в хустці. Джентльмен, який бачив, як винесли тіла, сказав мені, що він не міг доторкнутися до їжі протягом трьох днів після цього, а жінка, яка здалеку поглянула на жахливе видовище, кілька днів була зовсім не в собі.
Число загиблих було офіційно оголошено на рівні 300, але одна особа сказала мені, що він сам нарахував п’ятдесят возів, у кожному з яких було від десяти до п’ятнадцяти трупів; і деякі люди, які мали всі можливості отримати правильну інформацію, зробили оцінку, суму якої я не хочу повторювати, щоб не вважати її неймовірною.
Деякі ожили знову; багато хто помер згодом у лікарнях від отриманих травм. Одного маленького хлопчика знайшли сидячим цілком неушкодженим під лавкою, куди він прокрався, коли падаючі осколки почали обливати вогонь і полум'я на голови приреченого натовпу. Балки й трупи так впали на нього, що утворили захисний дах проти полум'я та диму, і клільд залишався там, доки його не витягли.
Наступного дня на місці, яке було свідком сцени їхньої останньої агонії, відбулися громадські молитви за душі стражденних.