Перше, що приваблює погляд, пройшовши довгу смугу оголеного узбережжя, це російський жіночий монастир, що розташувався серед скель, на тому місці, де колись стояв храм Діани, і де мила Іфігенія звершила обряди жриці. Монастир не з’явився в полі зору, поки ми не обпливли мис, який раніше називався «мисом Богородиці», де знаходився храм Ореста! (Хто міг би витримати сумніви щодо правдивості цих чудових байок?) і, перетнувши Балаклавську затоку, ми підійшли до початку високого хребта гір і дуже хваленого «південного узбережжя». Загалом, дивлячись з моря, цей гірський ланцюг не порівняти ні з Альпами на італійському боці, ні з французькою частиною Пітені. Він недостатньо різноманітний і розбитий значними долинами і ярами, або глибокими затоками, і не вкритий такими масивами лісу, сірі оголені скелі скрізь надто переважають, за винятком зими, коли вершини вкриті снігом. Це, однак, стосується лише руху з моря, оскільки для пішохода, який бачить речі ближче та детальніше, є багато вишукано мальовничих моментів. Ялтинська затока також становить виняток із загальної одноманітності узбережжя, оскільки вона входить далеко вгору в сушу між двома чудовими густими лісами долинами. Гори дуже різноманітні за своїми формами, долини багато оброблені та розкидані грецькими й татарськими поселеннями та сільськими будинками; і поруч із морем, омивається його прибоєм, є приємне маленьке містечко Ялта, — однозначно найгарніше місце на узбережжі, і побудоване на єдиному місці, яке можна було вибрати для його розміщення. Тепер це головна станція парових човнів і центр усієї торгівлі південного узбережжя, хоча лише влітку перед моїм приїздом граф Воронцов підняв його до рангу міста. Усі будинки нові, і все місто має такий гарний іграшковий вигляд, що виглядає так, ніби його можна було дати дитині як іграшку на Різдво. Тут є три заїжджі двори, митниця, пошта, невелика церква, невелика набережна, гавань завдовжки близько двох елл, дві маленькі вулички та невелика аптекарська крамниця.
«Ось я в Ялті!» — сказав я своєму хворому на морську хворобу польському другові. «Вон! ось я Я — Я — Ялта! Це hevrtvx! Але яке нещастя, до якого ми не можемо підійти дуже близько! Боже! Я помру, минаючи VOTtr
Тим не менше, пароплав не міг підійти близько до берега, коли нас чекав бар, який перетинав гавань, і тому ми були змушені стати на якір і залишатися стукати в огидному білому камені до деякого часу.