Ми взяли а. човен у місці, що зветься Маяк, і повільно веслували вниз по Дністру, аж поки не заплуталися в очеретяних лісах, що вкривають його береги. Спочатку вони здавалися мовчазними, меланхолійними й неживими; але щойно з’явилася пара орлів, як з усіх боків знявся такий стрибок, вереск і тріпотіння крил, що стало очевидно, що вони повністю заселені. Качки вилітали з берегів у відкриту воду, пекани вилітали з-поміж очерету, чаплі пірнали, шукаючи серед них сховку, і крики сотень інших тривали, доки орли були в полі зору. У цій частині річки, лише трохи вище того місця, де вона розбухає в лиман шириною від чотирьох до восьми миль, вона звужується до семи з половиною французьких футів. Швидкість його руху тут дуже велика, від трьох до чотирьох футів на секунду, тоді як у лимані він майже нерухомий. Безпосередньо перед його гирлом у hman є піщана мілина з лише кількома футами води, так що кораблі не можуть ні входити, ні випливати; але глибокий вузький рукав лиману тягнеться назад у напрямку, майже паралельному річці, і це було з’єднано з нею за допомогою каналу.
Судноплавство по Дністру дуже неважливе, бо на ньому майже нічого не можна побачити, крім плотів, і дещо кращого ремесла, крім дерева, привезеного з Бессарабії та Галичини, крім деяких дерев’яних виробів, виготовлених у Карпатах, трохи пшениці та гіпсу з Парижа. Половина цих товарів йде до Аккермана, інша половина – сухопутним транспортом до Одеси.
Ми висадилися на молдавському боці річки й почали нашу зворотну подорож до Люстдорфа, але, пам’ятаючи Геродота, вирішили шукати ночівлі серед степових троглодитів. Місце проживання мешканців цієї країни є саме таким, яким вони були за його часів, бо природа тут залишилася колишньою, а будівельних матеріалів не стало більше з часів батька історії.
Щоб уникнути літньої спеки та зимових холодів і якомога більше зекономити на такому дорогоцінному предметі, як вода, вони копають ями глибиною дванадцять або чотирнадцять футів і потрібної довжини й ширини. На кожному кінці та в середині вони ставлять вертикальну балку, а поперек цих — горизонтальну. Від цього, похило до землі, з обох боків вони кладуть очерет і гілки, а потім покривають усе дерном і багнюкою; після чого дах семлянки завершений. Воно, звісно, незабаром заростає травою та бур’янами, і тому, хто йде з півночі, таке житло виглядає лише невеликою нерівністю на громіді. На південь стіна піднімається з землі на висоту близько шести футів; вона обмазана глиною, а у вікна встромлено кілька скельців, так що все житло, віконце якого ледь визирає над землею, схоже на будиночок, що нещодавно проріс. Люди, що населяють ці семлянки, як їх називають, живуть так затишно, як стільки кротів, над якими лютують бурхливі вітри степу.