Парсторати розглядаються як маленькі громади самі по собі, пастори датують свої листи та документи, «Пастораль Едвахлен» — Пастораль Газенпот — Пастораль Гробін тощо. Основний дохід міністра – це його землі. Вони рідко мають фіксовану стипендію, і єдині реальні гроші, які вони отримують, це копійки та дрібні монети, які їм приносять на хрещення, причастя тощо. Іноді вони, щоб знайти свої кошти, вирушають у так звані молитовні подорожі до хат селян^, які роблять їм невеликі подарунки з льону, яєць, тканини, масла, птиці тощо.; селяни також приносять із собою якийсь подарунок, коли відвідують свого пастора. Ці молитовні подорожі, які, безперечно, досить негідні гідності християнського апостола, стають все рідше звичайними.
Політичне становище священнослужителів та їхнє відношення до шляхти ще належить розглянути. Вони утворюють між собою особливу касту та лієрархію, і як такі є опозицією до знаті. Як проповідники Євангелія, як культурні та християнські люди, вони повинні бути сіллю землі і скрізь діяти як посередники між бідними та їхніми господарями; у багатьох відношеннях вони виконують ці обов'язки і впливають на м'яку опозицію до дворян. Це зіткнення класів, однак, не перешкоджає дружбі окремих людей. Як правило, пастори різних округів можуть бути постійними відвідувачами та надійними друзями в дворянських замках. Пастори — це письменники, антиквари, колекціонери книг, історики та лінгвісти країни; і майже в кожного є якась гілка чи принаймні якась гілочка науки, яку він вирощує з великою старанністю. Однак загалом вони не такі вчені, як священнослужителі Німеччини. Щонеділі, без винятку, виголошується проповідь латиською мовою, а щомісяця, а також у святкові дні, додаткова проповідь німецькою. Кожного разу, коли велика частина громади є німцями, проповідується німецька проповідь. У дні великих свят у проповідників є чимало справ, оскільки їхні округи, як правило, дуже великі та багатолюдні, і лише розповсюдження причастя серед громади з 700 чи 1000 осіб є нелегкою роботою.
Взимку пастори їздять один до одного на санях і часто створюють дуже приємні маленькі групи. Під час цих візитів виявляється стільки уваги, дружби та гостинності, особливо у формі тістечок, кави, хороших обідів тощо, що гості охоче продовжують своє перебування на кілька днів. Ми, іноземці, рідко буваємо такими терплячими і не любимо залишатися так довго вдома, за що пастор Едвалена люб’язно запропонував мені, коли я попрощався з ним наступного дня.
Я знайшов ще один замок по сусідству, щоб відвідати, незважаючи на свою цікавість через пов’язані з ним історії: це був Все-
НАЙПІВНІЧНІШІ р:ДЕРЖАВИ. 317