Тим не менш, один із нас вирішив скористатися цією нагодою піднятися на Чатир-Даг, оскільки він не сподівався отримати іншу нагоду отримати таке задоволення між цим містом і Петербургом, і, відповідно, вирушив у дорогу, маючи запас хліба, чаю, цукру та лимонів, плащ і провідника-грека. Тим часом ми готувалися до візиту до знаменитого султана Мехемета Мірзи Кримтаєва, найбагатшого татарського вельможі країни, людини, яка походила з родини, відомої при дворі ханів, і чиї землі простягаються аж до Перекопу, перерізу, що з’єднує Крим з основною землею. Він збудував просторий будинок і обставив його всіма зручностями; з диванами й килимами, для татар, і столами та стільцями, для європейців, у яких кожен подорожній вільний заночувати. Так само є обслуга, яка піклується про комфорт гостей і обставляє їх усім необхідним.
Гостинний старий, на жаль, був відсутній під час нашого візиту, але нас дуже люб'язно прийняв його син, людина ввічливої та витонченої особи з дуже гідною поведінкою. Обличчя в нього було дуже світле, волосся вугільно-чорне, риси обличчя витончені, одягнений він був у ранговий татарський костюм — прилягаючий каптан із синього сукна, облямований сріблом. Він провів нас по будинку, який був чудово обладнаний на татарський манер, з подушками та килимами з Константинополя, окрім більш незвичайної розкоші столів. Воно було оточене великими садами Кримтаєвського яблука, яке так прославляють у Петербурзі та Москві і яке приносить значний прибуток. Була пора збору, і всі були зайняті зриванням рожевих плодів, величезні купи яких лежали купою бамбука в різних частинах саду. Також ми побачили тут процес приготування улюбленого сиропу, який татари називають «бекмесс», який варять з неякісних сортів яблук. Велика, кругла, глибока каструля постійно кипить у коморах, де складаються яблука, а ті, які вважаються недостатніми для зберігання, ріжуться на шматки та кидаються туди. Тут вони варяться до стану пасти, яку перемішують і очищають від накипу та непотрібних частин, доки не залишиться нічого, крім рідкого соку, спочатку світлого кольору, який згодом стає коричневим і густим, з дуже схожим на смак патокою. Чашку з цим «бекмесом» зазвичай можна побачити на татарських трапезах, і подають її господиням замість цукру. Його часто продають у великих кількостях з татарських садів.
Із садів ми пішли на луки, щоб подивитися на стада буйволів, але й тут ми застали вдома лише синів. Старих ніде не було, а лише близько тридцяти чи сорока телят, чиї обличчя вже набули вульгарного, дурного, лінивого й безглуздого виразу їхніх тат і які, як і вони, прийняли приємний звичай валятися в багнюці. Усі вони лежали по шию в глибокій канаві.