На тих станціях, де села були панські, т. д. власності одного власника, ми завжди були впевнені, що побачимо велику кількість чудових великих хортів. Їх називають барсі, і це чи не єдині собаки, яких використовують для розваг у степу, де добре око набагато важливіше, ніж нюх. Багаті володарі степу, щоправда, тримають інших собак, а іноді влаштовують свої полювання в дуже великих масштабах. Один джентльмен на ім'я Скарзінський, який володіє замком поблизу Воснесенська, має звичку щосезону запрошувати близько двадцяти чи тридцяти своїх друзів разом із усіма їхніми слугами та прислугою на велике полювання. Коли він вирушає зі своїми гостями, двадцять п’ять верблюдів вимагають, щоб вони перенесли намети, кухонне приладдя, бочки з вином та різні інші предмети, призначені для комфорту та задоволення від маленького спортивного каравану. Оркестр із приблизно тридцяти виконавців залучається, щоб зачарувати модних Німродів після втоми від денних насолод, а близько двох-трьох сотень селян, мисливців і слуг супроводжують експедицію. Удень Скарзінський і його супутники досліджують рівнину. Під вечір вони шукають свої намети,
де для них влаштували розкішний бенкет, а частину ночі вони провели, розпиваючи шампанське, граючи в карти або слухаючи гармонійні звуки гурту. Таким чином вони полюють і бенкетують до місця під назвою Бейсбейрак, поблизу Єлисаветгорода, де є рівнина, частково вкрита хмизом, що служить прикриттям для величезної кількості вовків, лисиць і зайців. До цього пункту інші спортивні каравани також мають звичку спрямовувати свій курс. Після прибуття вони приєднуються до сил Скарзінського, і після кількох тижнів, проведених у полюванні та гуляннях, сезон завершується грандіозним фестивалем.
Вовчий погонь у степах досить своєрідний. Гуща, в якій повинні ховатися вовки, оточена сітями. Перед цими сітями стоять мисливці з охотницями, а за ними стоять селяни зі списами та вилами. Погоничі та собаки тоді входять у хащі, щоб відлякати вовків на рівнину, і роблять це криком, який я міг би легко наслідувати (бо звук ніколи не забувається), але я марно намагався його описати. Ті вовки, що вирвалися з-під труб мисливців, заплутуються в сітях, де їх селяни нашпигують списами й вилами, а часом і живими дістають. Справжній же степовий козак не користується ані мушкетом, ані вилами, а, сівши на свого вірного коня, покладається лише на свою добре заплетену нагайку чи батіг, яким він рідко коли не вдається зарубати вовка, як шаблею.