Один з офіцерів флоту мав ласку взяти мене на своєму гарному ярлі, щоб побачити, мабуть, одну з найвидатніших речей Севастополя — дивовижні доки, які зараз будують для флоту. Природа, справді, добровільно сприяла цій гігантській роботі, підготувавши рівну глибоку затоку, захищену з усіх боків. Тим не менш, залишилося зробити ще достатньо. Тисячі робітників були зайняті на них доків більше п'яти років, і вони обійшлися не знаю скільки мільйонів рублів. Камінь, який в основному використовується при будівництві доків, — це красивий, майже білосніжний вапняк у величезних брилах, які ніщо не може виглядати краще, поки вони нові. Де-не-де видніється кілька гранітних блоків. Щоб оцінити такі роботи, як ці, потрібно бачити їх, поки вони тривають, бо потім вода, що допускається, покриває більшу частину роботи. Деякі навіть з підлеглих частин досить дивовижні; як, наприклад, механізми для відкачування води, осушення й укріплення невеликої низинної ділянки сусіднього берега, а потім величезні розміри самих басейнів, у яких мають плавати такі лебеді, як ці гігантські фрегати. Неподалік від доків лежать кілька старих лінійних кораблів, які служать житлом для робітників, і мені сказали, що в одному з них заселили не менше 2000 кораблів.
БАЙДАРСКАЯ ДОЛИНА — АЛУПКА — ПАРОХОД.
У Балаклаві, місті, побудованому на земельній ділянці, подарованій Катериною Другою колонії греків, якими воно було виключно населене, ми отримали поштових коней і крізь зливовий дощ пройшли до долини Байдара, яка має репутацію однієї з найкрасивіших у Криму. Це велика, елегантно сформована овальна улоговина, оточена горами, увінчаними лісами, і містить дванадцять сіл, утворених гаями фруктових дерев і розташованих на луках, які волога з сусідніх гір зберігає чудову зелень. Траплялося, однак, що й ми самі по дорозі отримали таку велику частку цієї благодатної вологи, що приїхали мокрі до нитки і зраділи переночувати в будинку гостинного татарина Алі Мустафа Оглу. Він віддав нам свою найкращу кімнату, розклав яскравий вогонь, який незабаром висушив наш мокрий одяг, і послав свіжий запас життєвого тепла в наші заціпенілі тіла, так що ми відчули себе, як Сократ, коли він скинув кайдани, що ніщо в світі не дарує так гострого смаку радощів життя, як попередні страждання. Жодне місце не може бути більш чарівним після нашої холодної мокрої їзди, ніж тепла татарська кімната з м’яким килимом і подушками, яка нагадувала не що інше, як одне величезне ліжко.