«Засуньте руки в хутряні рукави і застібніть бобровий комір на вуха», — сказав мені мій супутник, коли я вперше наважився зайти в руїнок, бо я дозволив тим предметам свого гардеробу вільно висіти позаду, як це прийнято в Росії. «Ми тут, — продовжував він, — у злодійському кварталі Петербурга, і кожна річ, що залишилася незакріпленою, вважається справедливим призом. Поклади свої каблучки в кишеню, бо є такі, які заради золота відріжуть тобі палець; і якби було відомо, куди ти несеш свою книжечку, у тебе відразу б дірка на плащі». Дійсно, загальна слава говорить про те, що люди інколи дивно підстригалися й порізані ордами, які окупували ці дикі регіони; але що стосується мене, я змушений сказати, що зі мною ніколи нічого подібного не траплялося, хоча я досить часто і досить необережно блукав лабіринтами цього великого лабіринту ярмарку.
Тут і в справжньому російському дусі подібне поєдналося з подібним. В одному кутку, наприклад, зібралися всі торговці священними образами. Росіяни, які вважають себе покинутими Богом і всіма добрими ангелами^ як тільки вони залишаються без Його видимої і відчутної присутності, або, радше, які вважають кожне місце власною землею диявола, поки священик не вижене його звідти, і які, отже, прикрашають свої тіла, свої кімнати, свої двері та свої ворота, а також свої церкви священними образами, вимагають, звичайно, дуже великого і постійного запасу предметів, з яких, насправді споживання колосальне. Маленькі латунні хрестики, а також Богородиці, Святого Іоанна, Святого Георгія та інші амулети можна побачити, звалені в коробках, як горішки для пряників на ярмарку. На стінах будок розвішані картини всіх сортів і розмірів, сяючі бутафорським золотом і сріблом. Деякі мають лише кілька дюймів у довжину та ширину. З них дворянський лакей купуватиме по декілька десятків за раз, якщо це буде потрібно для пристосування нової льви, бо в кожній кімнаті кілька цих святих маленьких речей треба прибити до стіни. Для сільських церков, для приватних каплиць і для побожних купців старої віри є зображення кількох квадратів, перед якими ціла родина може впасти ниць. Деякі акуратно вставлені в рами з червоного дерева сучасної моди, інші все ще прикрашені в доброму старому стилі колонами, дверима та храмами зі срібного дроту; Вони нові й створені олівцями студентів новоствореної Санкт-Петербурзької Академії мистецтв, але більшість із них старі й теперішні фігури, часто майже стерті пилом і димом століть. Ним, особливо коли можна гарантувати, що колись вони прикрашали всю церкву, низи в Росії надають найбільшої цінності, так само як наші німецькі селяни віддають перевагу старим, брудний, добре прочитаний збірник гімнів, щойно зібраний у палітурці.