ЗАГАЛЬНИЙ ВИД СТЕПУ.
Степи, як їх зазвичай називають, простягаються від кордонів Угорщини до кордонів Хми. Вони являють собою майже безперервну рівнину, вкриту навесні й восени буйним травостою; взимку наносами снігу, нагромадженими в одних місцях, і залишаючи землю оголеною в інших; а влітку хмарами пилу, такого надто дрібного, що навіть у найспокійніший день вони висять у повітрі, маючи вигляд скоріше пари, що видихається із землі, ніж земних частинок, піднятих хвилюванням атмосфери. Яскраві невизначеності, які займають, але рідко мають характер пагорбів, але часто зустрічаються штучні горби чи кургани, походження яких неможливо простежити крізь темряву минулих віків. Однак найбільш незвичайною характеристикою степу є повна відсутність дерев на ґрунті, який вражає своїм багатством і розкішшю трав’яного покриву. Протягом сотень миль мандрівник може йти прямо, не зустрівши навіть куща, якщо тільки він не познайомиться з кількома улюбленими місцями, відомими татарським спортсменам, яким вони відповідають призначенню заповідників. Незліченні стада великої рогатої худоби бродять цими благородними пасовищами, на яких теля, народжене біля підніжжя Великої Китайської стіни, могло проїсти свій шлях, аж поки не прибуло добре відгодованим волом на березі Дністра, готовим з перевагою виступити на Одеському ринку. Бідні тварини дуже страждають під час спекотного й сухого літа, коли кожне лезо скла пересохло; але дбайливий пастух, який забезпечив себе рясним запасом сіна, здатний зберегти своїх звірів живими до осені, щоб порадувати їх свіжим достатком.
Скрізь, де з’являється гряда пагорбів достатньої висоти, щоб забезпечити захист від північних вибухів, які безперервним шляхом несуться з берегів Північного Льодовитого океану, характер країни змінюється. У Криму, наприклад, хоча північна частина має всі суворі риси степу, південне узбережжя, захищене центральними горами, користується таким же рівнем, як і в Італії, і дозволяє вирощувати виноградну лозу та оливи з таким же успіхом, як у Провансі.
Більшу частину другого тому праці пана Коля про Південну Росію займає те, що він дає «Характерний опис Понтійських степів». Наступні сторінки подано не як наближений переклад, а радше як анотацію жвавого та наочного викладу автора.