Старі звичаї та обряди язичництва збереглися серед естонців більш повно, ніж серед будь-якого іншого лютеранського народу. Усі дерева, печери чи пагорби, які тоді були священними, такі тихі, і є багато таких місць, де селяни все ж приносять жертви; в деяких місцях їжа, гроші або дрібнички; на інших гірлянди, гілки та хрести. Багато старі дерева вважаються притулками могутніх духів. Є така, де вони не наважилися б зірвати аркуш чи травинку, доки сягає їх тінь, а тим більше торкнутися будь-якого листка самого дерева. Це незвичайний факт, що естонці, здається, відчувають огиду до освячених місць християнства; якщо вони можуть, вони радше ховають своїх померлих у місці за власним вибором, у глибині лісу чи в пустелі, а не в церквах. Багато таких самотніх могил можна знайти в найдикіших куточках країни, позначених лише поодинокими курганами, зведеними над ними.
Серед естхонців четвер є нещасливим днем тижня, як понеділок у росіян, а п'ятниця у багатьох інших народів. Вони приписують надприродні впливи різним речовинам, але зокрема асафетиді. Змії для них найсвятіші з усіх тварин; вони майже ніколи не вбивають їх і ніколи, крім тих випадків, коли бажають застосувати приписану їм цілющу силу для лікування якоїсь хвороби. Вони люблять ховати біля себе пляшку коньяку, коли йдуть до церкви, «щоб слово Боже пройшло й освятило його», після чого він вважається безпомилковим засобом проти багатьох хвороб.
Коли вони збираються будувати будинок, вони кладуть трави та листя на землю, щоб залучити мурах; якщо першими з’являться чорні мурахи – це добре, якщо руді – погана прикмета. Хороші чи погані прикмети виводять також з поведінки коня, коли його приносять в будинок до хворого.
СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ЕСТІОНЦІВ.
Протягом п’яти століть, коли вони були під німецьким пануванням, естонці майже не перейняли від своїх панів жодного вдосконалення в будь-якому корисному мистецтві, і вони все ще обробляють не тільки власні поля, але й поля своїх панів за старою естонською манерою. Найбільше культивуються ячмінь, овес і жито; пшеничний хліб їдять тільки на великих святах. Horticultm-e невідомий серед естонців; у них немає ні квітів, ні плодів, ні городів. Рідко можна побачити на їхніх подвір’ях кілька низькорослих і самотніх яблунь. Навіть картопля їм майже невідома, а капуста – чи не єдиний овоч, який вони їдять. Догляд за бджолами є дуже важливою частиною їхньої діяльності. За допомогою товстих стовбурів дерев, які вони спилюють і видовбують, і в яких розміщують свої вулики, їм вдається зберегти цих тварин навіть у пронизливий холод північної зими. З меду готують паски, медовуху та всі святкові страви.