І тут він простягає лід, спокусливо змішаний у витончену звужену червоно-білу масу. Дівчина виглядає збентеженою, але закінчує тим, що бере в праву руку дерев’яну ложку, якою він розмахує, і їсть запропонований делікатес. «Звійтуй цвіт». «Квітуча квітка, цвіт маку, цвіт ванілі, цвіт кави. Хто візьме мій найсмачніший лід? Ось мій добрий старий батько, червоний, червоний, як троянда, і жовтий, як золото. Ах, простак, віддай свою мідь за моє золото». (Тут кладе трохи в склянку і підносить до сонця). «Ах! Як чудово! Як би я сам хотів його з’їсти! Але я не настільки багатий. Я не можу собі цього дозволити. Ходіть, батьку, купіть трохи, а тоді я скуштую. Ось візьміть, батьку, і нехай буде добре. Для вашого маленького сина також? Морошніє! Тьху, яке воно гаряче! (На початку Великодніх свят у Росії це досить сильне поетичне перебільшення, як можна припустити.) Потім він трохи смакує,
підводить очі й піднімає плечі, наче це чиста амброзія. Ха! добра матусю, чого ти роззяв? Від нього тече сльоза. Справді, я не можу винести, як ти танеш на сонці на моїх очах. Ось, покуштуйте". І простягає свою дерев'яну ложку з пробою. Стара сміється, треба скуштувати, а нижче восьми копійок не пролазить. І тоді спокусник знову починає напружуватися, ледве закінчується, як сонце вже закінчує свій день.
Протягом цілого великоднього тижня храми стоять постійно відчинені, і навіть золоті двері святині, які залишаються закритими протягом року, за винятком окремих моментів під час богослужіння, тепер пропускають погляди всіх. Більш побожні, як правило, щоранку слухають довгу месу, перш ніж поспішити до розваг. Свята завершуються «останньою месою», наприкінці якої відбувається «поділ хліба», церемонія, значення якої мені не вдалося з’ясувати. Я вважаю, що це може бути лише візит або пам’ять про Великдень, яку священик дарує вірним. Випікаються великі хліби, зовнішня скоринка яких пофарбована в червоний колір і на ній золотими літерами написано: «Christohs vosskress ihs mortvui». Ці батони нарізають невеликими шматочками; священики наповнюють ними кілька кошиків, несуть їх до поруччя навколо вівтаря і кидають шматки хліба серед людей, які з нетерпінням простягають руки. Фрагменти з нетерпінням розглядають, щоб побачити, хто отримав листи. Ті, хто отримав символи, що утворюють перше слово напису, тримають його як певний шматок удачі; але власники останнього слова "mortvui" (смерть), з іншого боку, дуже засмучені, і вважають це дуже поганим знаком. Це цілком природно. Мушу зізнатися, що я був радий, коли J впіймав деякі літери, що утворюють «воскресс», і був би невтішний, якби «мортвуй» припав на мою частку. Ці шматочки хліба, як і пальмові гілки, кладуть серед інших реліквій на стіл або полицю, де покоїться образ святого.