Загалом представники нижчого класу задовольняються дуже нешкідливими розвагами в Катшелі, за винятком того, що де-не-де дехто, мабуть, надто вільно насолоджується своїм зіллям. «Вибачте мене, це 25 масляний тиждень», — це досить загальноприйняте як виправдання. «Ах, сер, не дивіться так довго на фотографію, це останній день масляного тижня», — благав старий солдат, який відчинив мені двері біля фотографії Бнілова. На той час він здавався досить зарядженим, я подумав, але він запевнив MC, що він повинен випити ще склянку або дві, щоб увімкнути liim to cucomiter a seven wcek^'
швидко. Слід віддати належне петербурзькій поліції, сказавши, що вулиці рідко турбують сцени жорстокої нестриманості. Можливо, це частково пояснюється дуже тихою природою російського сп’яніння. Російський кучер часто ситий, як пляшка в урні, і все ж не виявляє жодних ознак недоліку, поки він не скаже зі свого ящика.
Як не цікаво займати зручне місце на цьому видовищі Катшелі, де Адміралтейство є сценою, такі будівлі, як Зимовий палац, Будинок Сенату та Військова канцелярія, служать бічними сценами, і де все населення Санкт-Петербурга з'являється як актори, все ж важко забути, що святкова сцена стала свідком двох найтрагічніших подій; той був, коли на Неві поступився лід, коли стільки людей знайшли водну могилу серед своїх бездумних заслуг; інший, більш пізній, був підпал дерев'яного театру. Мушу зізнатися, мало які оповіді викликали в мене більший жах, ніж ті, що пов’язані з щойно згаданою пожежею. Тисячі можуть загинути на полі бою; ми вшановуємо їх, але їхня смерть не наповнює нас жахом, вони здобули славне ім’я і померли з честю. Тисячі зустрічають свій кінець на ліжку хворих; ми плачемо за ними, але це хід природи, що вони повинні померти. Але те, що тисячі просто випадково, у розпалі спорту, у найбездумнішому веселощі, повинні попрощатися з цим справедливим світом, з усіма своїми планами та надіями, задушеними в жалюгідній дерев’яній будці, як стільки щурів і мишей, — це жахливо і надто жахливо нагадує нам про слабке володіння, завдяки якому ми живемо.