Сім миль після Волмара ми пройшли в повній темряві, не бачачи ні сонця, ні місяця, ні зірок. Вранці ми дісталися трохи до Nvn, що називається Walk; Раніше це місто було жвавим суперником Вольмара, але тепер трава росте так високо на його вулицях, що, кажуть, маленькі пастухи іноді косять її на корм своїй худобі.
У Валку досі розмовляють латиським діалектом, але відразу за ним починається територія естонців. Лати й естонці — дві дуже різні раси, і вони ненавидять одна одну з усією лютою ворожнечею суміжних націй. Вони ніколи не одружуються і не змішуються. Найкращі лати мешкають на півдні, а найкращі естонці — на півночі; Прикордонна країна, як кажуть, містить найгірше з обох.
Єдине, що привернуло нашу увагу, по дорозі з Walk до Dorpat, це Schloss Ringen, колись один із найбільших замків у Лівоніні, а тепер мальовничі руїни. Ці руїни Рінгена є вічним пам’ятником запеклої ворожнечі між двома сусідськими дворянами, лордом Рінгена та лордом Одемпи. Давня сімейна сварка між ними загострилася різноманітними особистими образами до смертельної взаємної ненависті. Проте, незважаючи на це, вони іноді, коли цього вимагали їхні власні інтереси, відвідували і розважали когось із чужих.
ввічливість. Одного разу лорд Рінгена запросив лорда Одемпи на бенкет. Останній прийшов, дуже насолодився бенкетом і був особливо задоволений однією дорогою стравою, яку йому настійно рекомендував господар. Він хотів знати, з чого вона зроблена, але це була таємниця, сказав лорд Ілінгена. Однак, коли відвідувач повертався до Адемпа, за ним був посланий слуга зі повідомленням, що якщо він згадає, що перський цар Кіаксарес подав своєму слузі Гарпагу, то дізнається, як була складена вишукана страва, яка так йому сподобалася. Охоплений жахом батько полетів додому шукати свого єдиного маленького сина, але шукав його марно. Володар Рінгена, жартуючи, подав йому на обід серце й мозок його власного сина.
Розлючений і глибоко засмучений батько зруйнував замок Рінген. Тієї ж ночі він напав на нього з усіма своїми людьми, і хоч Володар Рінгена був готовий до нападу, проте надлюдська лють батька та справедливість його справи подолали будь-який спротив. Замок був узятий штурмом, перетворений на руїни, а серця й мізки його захисників кинуті на смерть.
Історія цих старих лівонських замків часто дуже романтична і трагічна. Ці криваві усобиці були змінені духом епохи, і ворожнеча сусідніх шляхтичів тепер розвивається в нескінченному Хтигації.