Сонце в міфології півночі було не богом, а богинею. Вона була одружена з Місяцем, і з цього союзу виникли зірки — доньки Сонця. Вони вийшли заміж за синів Діваса, і кожен отримав на своєму весіллі невелику шлюбну частку Світла, тоді як дітей і онуків від цих шлюбів, менших і найменших зірок, було забезпечено ще мізерніше. Летти не могли уявити, що Сонце й Місяць є дуже могутніми божествами, оскільки вони часто перемагали на певний час відьми, демони тощо, що спричиняло затемнення Сонця й Місяця, під час яких літи завжди були дуже стурбовані й налякані. Іноді, кажуть, Місяцю доводилося багато страждати від свого ревнивого партнера через те, що він щовечора загравав із гарненькими молодими зірками. Сонце, щоб покарати цю невірність, час від часу рубало її чоловіка на шматки, доки він не обіцяв кращої поведінки; і саме таким чином лати пояснили спотворену форму, у якій місяць іноді з’являвся на небі.
Якщо християнство не викорінило цю стару язичницьку міфологію, то ще менше воно покінчило з вірою в безліч гоблінів, домашніх духів, фей, відьом та інших надприродних істот. Прекіна — маленька стара фея, яка керує щурами, мишами, жабами, хатніми зміями та іншими домашніми рептиліями; Dehhla — доброзичливий маленький дух, який спостерігає за сплячими немовлятами; Uftjlnsh (жовті бриджі), має здійснювати спільну владу над бджолами; і царі Махьяс і Мехслу Бахха, домашні божества, які приносять добро і зло в кожен дім; на останньому, зокрема, звинувачують, коли будинок більш ніж зазвичай неохайний. У літів є дні, коли вони приносять жертви цим духам, розставляючи для них їжу у своїх садах чи будинках або під старими дубами.
У Європі є небагато народів, чия історія була б настільки без блискучих періодів і вражаючих характерів, була настільки нерухомою та одноманітною, як історія латів. Хоча любов до свободи та незалежності певною мірою повинна існувати в їхній поведінці, оскільки це природний і невід’ємний принцип нерухомої природи,
НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР ЛЕТТП:С. 375
але, здається, їм зовсім не вистачає енергії, рішучості та мужності, необхідних для отримання та збереження такого неоціненного скарбу. Соціальне начало, схильність до об'єднання, злипання в них надзвичайно слабкі. Вони ніколи не створювали навіть села, а тим більше міста чи держави. У деяких націях усі сили, здається, були розділені, організовані й об’єднані настільки, що було найкраще розраховано для просування великої роботи суспільства. Здається, лати діяли за протилежним принципом, розщеплюючи та розділяючи всі сили, щоб повністю запобігти суспільній величі.