чіплятися за сьогодення, і якою б не була природа чи походження? керівної влади на даний момент, вони завжди виявляють себе вірними їй. Жителі прибалтійських провінцій є, відповідно, найвірнішими підданими російського царя, і хоча вони скаржаться на систему його правління та особливості його нації, але вони шанують і люблять самого свого правителя, як свого благодійного і могутнього покровителя. Вони не мають ні любові, ні симпатії до будь-якої німецької держави, і німецький патріот, який, почувши скарги свого співвітчизника в балтійських провінціях на Росію, повинен вигукнути: «Брати, скиньте російське ярмо, киньтеся в обійми вашої великої батьківщини!» отримав би холодну або обурену відповідь.
Пнісія, такий близький сусід, так схожий на них природними рисами та історичними спогадами, здавалося б, була країною, з якою ці провінції мали б найбільше симпатизувати та об’єднатися; але яка величезна прірва виникла між ними з часів лицарських орденів! Пруссія просунулася вперед у поході вдосконалення, зрівняла всі класи, обмежила владу дворян, знищила привілеї середньовіччя, звільнила євреїв, ліквідувала гільдії, викорінила рабство і майже повністю германізувала своїх слов’янських і латиських підданих. Прибалтійські провінції перебувають майже в такому ж стані, як і в середні віки; все ще мають привілейовані класи, звільнені від податків і військової служби, а також майже всі інші інститути старої феодальної системи. Їхні літератори все ще займають таке ж становище щодо дворянства, що й за часів Лютера. Ні, молода Росія, з усіма її гріхами на голові — з її поганим управлінням, її продажністю, її антигерманізмом, її ненавистю до провінційних привілеїв, а також з її помірними податками, величезною імперією та величезною владою, дорожча балтійським провінціям, ніж Пруссія з її порядком, її рівністю, її національною освітою та її великими податками. Але якщо ви спитаєте німця з Курляндії чи Лівонії, який не бажає ні приєднання своєї країни до німецької держави, ні цілком задоволений пануванням Росії, чого він хоче, він, можливо, обережно й поступово довірить вам таємне й дороге бажання свого серця, яке він завжди бачить перед собою в якійсь невизначеній перспективі, а саме: повернення національної незалежності. Він прагне знову мати вільну торгівлю, без податків, без мита, без обмежень, без рекрутів, і щоб на чолі уряду знову став великий магістр або кілька герцогів! І хто знає, чи діти наших дітей не побачать колись у майбутньому, як Балтійські провінції возз’єднаються у Великій Німецькій Лізі, як три окремі та незалежні маленькі держави?