За статистичними даними, в Одесі та околицях є 563 джерела та колодязі. Де вони ховаються, я не знаю. На околицях і на пересібі колодязі, звичайно, є, але вода досить солонувата, і Малий Фонтан єдиний, звідки можна брати воду, придатну для пиття. Від міста воно за 2^ версти, звідти живиться майже кожна хата в місті. Часто проектований акведук ще не був реалізований, транспортування води дає змогу зайняти щонайменше 2000 робітників, які цілими днями перевозять свої необхідні товари у великих бочках, закріплених на колесах, зі степу до міста. Вода в цих умовах, природно, є досить дорогим предметом. Люди платять від двадцяти до сорока карбованців на місяць, залежно від кількості сім'ї. Один купець, заклад якого був аж ніяк не великим, розповідав мені, що платить за воду 450 рублів на рік. Є друге джерело Великий Фонтан, вода якого чудова; але, на жаль, лежить воно за десять верст від міста. Кажуть, що вода з деяких інших фонтанів восени придатна для пиття, але її рідко використовують, за винятком напування худоби.
Якою б дефіцитністю не була вода і якою б важко часом не було поміркованій людині знайти засіб втамувати спрагу, їй ніколи не доведеться втрачати те, чим можна вгамувати свій голод. Великі капусти на зиму я бачив, що продають по рублів сто; горох і квасоля коштували два карбованці за пуд, коли вони вперше прийшли в сезон, але скоро впали до шістдесяти, а то й до сорока копійок, і нарешті ціна була занадто низькою, щоб заплатити сільські люди за те, що привезли їх у місто. Влітку 1838 року я бачив, як німецькі колоністи викидали цілі гори картоплі попереднього року, щоб лише звільнити місце у своїх підвалах для картоплі свіжого врожаю. Стосовно їжі можна сказати, що Одеса перебуває в стані постійного перенасичення. Ніде я не пам’ятаю, щоб колись бачила таку кількість їжі. Навіть золоту пшеницю можна побачити розкладеною на полотнах на вулицях, щоб вона висохла на сонці.
ЕКСКУРСІЇ СТЕПОВИМИ ОКОЛИЦЯМИ ОДЕСИ.
У містах, великих скупченнях людей, мандрівник має так багато нових плиток, які можна побачити на кожному кроці, один погляд часто показує йому стільки цікавого, що він ледве знає, де почати або де закінчити. Потрібний деякий час і трохи роздумів, щоб знайти рясні матеріали, які спочатку майже переповнюють його; знайти підказку до лабіринту та визначити, з якої точки дивитися на неоднорідні маси речей, представлені його увазі. Це був мій випадок в Одесі, але я ніколи не переставав блукати й досліджувати товру, поки не досяг, у всякому разі, ясного й досконалого уявлення про план цілого.