Першим кроком, ймовірно, було лише вимагати від аборигенів час від часу робочої сили для своїх завойовників, залишаючи їм вільне володіння частиною їхньої колишньої власності та дозвілля. Часті й безуспішні повстання та змови серед латів і естонців призвели до більш тиранічних законів і суворіших обмежень. Частково, щоб покарати такі повстання, а частково, щоб запобігти їх повторенню, ланка поступово додавалась до ланки ланцюга, який зв’язував завойований народ, доки нарешті не було встановлено, що той, хто може вимагати праці селянина, повинен стати верховним паном і господарем робітника та всього, що йому належить. Миролюбні та беззахисні раси пастухів, чия нечисленна боротьба за свободу служила лише приниженню та ще більшому підпорядкуванню їх могутнім німецьким воїнам, опинялися все більше й більше затиснуті своїми господарями, які втручалися в найбільш приватні та домашні справи їхніх пригноблених орендарів, чиї турботи регулювалися відповідно до інтересів їхніх панів.
Однак з самого початку їхнього рабства постійно робилися спроби полегшити його. Духовенство було першим, хто виступив посередником із шляхтою для кріпаків. Збереглися папські ордонанси тринадцятого сторіччя, які заступаються на користь останніх, «щоб їм не було гірше, ніж вони були під час панування сатани». Дворянам, які примушували своїх кріпаків одружуватися, погрожували відлученням від церкви; суворе дотримання різноманітних свят, у які кріпаки були вільні від праці, було жорстким. було заборонено позбавляти життя селянина без винесення вироку Фогтом, Ландкнехтом і Шрайбером, які мали бути присутніми, а також старійшинами сусіднього маєтку. несправедливо по відношенню до земляків, а також не перевантажувати їх невиправданою кількістю праці».
Було зроблено багато спроб покращити їхній стан, і частково здійснено шведським і польським урядами. Густав Адольф прийняв їх до гімназії та університету Дерпту. амі тлнМв дехто навіть став там професором. Його наступник Карл XI.
, наслідував його приклад і планував усю манту кріпаків,