Зовнішню подібність Риму та Москви можна прослідкувати набагато далі, досліджуючи розташування їхніх головних храмів, трибуналів, міняйл тощо. На Римському форумі стояла металева статуя вовчиці-годувальниці Ромула і Рема. На Форумі Москви стоїть пам'ятник двом людям, які своїми багатствами і життям зберегли Москву і Росію, Мініну і Пошайському. Озеро Курція, яке пізніше було відхилене від свого русла, а потім нагадувало сухий рів, де звикли сидіти неробі люди Риму, звідки його назва, Каналікола, знаходить графу в саду Олександра, утвореному на мулистому руслі Негліньї, і маленькому озері, що сполучалося з ним. І я можу додати, що в московському Lacus Curtius не бракує ні бездіяльних людей, ні Venus vulgivag-a.
Найголовнішими воротами Москви, поза сумнівом, є «Спас Ворота». Це 2orta sacra і porta iriiimphalis Москви. Через нього він увійшов до тріумфуючих воїнів Івана Васильовича після здобуття Касані й Астрахані, а через Михайла й Олексія — після перемог, здобутих на Україні. Це пропілії московських акропогів, Над воротами зображення Спасителя під склом: це найсвятіша частина святих врат. Перед картиною висить великий світильник неправильної форми в масивній металевій рамі. Все тут античне, навіть манера оформлення лампи. Він підвішений на важкому ланцюзі, а під ним, щоб заводити його, стоїть складна стара машина, що трястила й гриміла тут за часів Михайла. Тут стоїть людина, єдина справа якої — її згорнути. Біля нього є стіл із восковими стрічками, які він продає, щоб запалити перед картиною. Ця картина є предметом найбільшої пошани росіян, хоча мало хто знає, що вона представляє. Він висить так високо, а кольори настільки вицвілі, що, незважаючи на численні зусилля та численні розпитування, я не міг з’ясувати, чи представляє він Викупителя в акті навчання, чи молитви, чи увінчаний терновим вінцем, чи підвішений на хресті.
Ці ворота утворюють прохід під верхньою вежею, довжиною близько двадцяти кроків. Перш ніж увійти, кожен, хто б він не був, мусульманин, язичник чи християнин, повинен зняти свій капелюх і тримати його, доки він не пройде через крізь іншу сторону. Дивовижне видовище — спостерігати за екіпажем і четвіркою, що їдуть на повній швидкості й уповільнюють крок, наближаючись до священних воріт, у той час як лорд і лакей благоговійно хрестяться й їздять через капелюха в руках. Кожному, хто проходить повз і не хоче розкрити, негайно нагадують, і нехтувати попередженням не безпечно. Деякі німці сказали мені, що вони отримали ручні інструкції щодо цього; зі свого боку, коли я одного разу забув зняти капелюх, мені про це нагадало лише тихе прошепотіння: «Шлілпа, слдііпа батюшка».