Відразу ж по прибутті до Одеси ми опинилися в руках єврея, який оголосив себе "■^Фактором" готелю, — гідності, з якою я раніше не був знайомий. «Фактор», здається, є представником орендодавця; він вказує чужинцям житло, укладає з ними угоди, підшукує їм слуг і, як правило, виконує їхні бажання. Сам хазяїн, або, як він себе називає, «власник готелю», ніколи не з’являється в Університеті, а живе в гідному усамітненні, не турбуючись про своїх гостей, і лише щовечора перевіряє рахунки свого Фактора. Він ніколи не був, як у нас, кухарем чи офіціантом, який працював у різних гі'адах і хто знає, як оживити весь заклад своїм активним духом, але зазвичай це купець у відставці або старший офіцер в армії. Про кухню, або звичайно, він не піклується, але передає це Traiteur, який має власних слуг у домі, і постачає те, що потрібно.
Легко припустити, що в цьому плані готелі Одеси хоч і великі, але вкрай некомфортні. Очікується, що кожен гість візьме з собою власного слугу та власну постіль, оскільки він не знайде нічого, крім голого ліжка або щонайбільше кількох матраців; і якщо він їх не має, він повинен укласти окрему угоду щодо них із Фактором. Цей надзвичайно незручний порядок панує також у Криму, Бессарабії та Галичині. Ймовірно, це звичай, який походить від Польщі, чиї звичаї мали загалом дуже важливий вплив на Одесу.
Другою людиною, з якою ми познайомилися, був грюсінець, професор тонзорського мистецтва. За той час, який ми провели в степу, наші бороди виросли, як трава, і звільнитися від цього клопоту, таким чином, як ведеться операція, було справжньою насолодою. Молодий, красивий, елегантний хлопець, одягнений у багатому напівєвропейському, напівазіатському костюмі, представлявся арбером, і його приємні манери, не менше ніж його майстерність у своїй справі, відразу переконали нас, що перукарство — це справжнє східне мистецтво. Він повідомив мені, що цим промислом в Одесі володіють майже виключно його земляки. У них понад сотня крамниць, які являють собою просторі приємні квартири, вкриті красивими килимами, прикрашені картинами та квітами, з довгим диваном, що обертається навколо них. У Німеччині не можна відвідувати такі місця без огиди, але тут вони справді приємні вітальні, і відразу дають зрозуміти, яку роль вони відіграють у східному житті.
В Одесі дві гавані; один для російських військових кораблів і каботажних кораблів; інша, яка називається Карантинною гаванню, призначена для всіх суден, що прибувають із країн, де панує чума; і оскільки ніякі іноземні кораблі не можуть дістатися до Одеси, не пройшовши Босфеїн, який вважається нечистим, оскільки належить Туреччині, карантинна гавань обов'язково приймає всі іноземні судна.