Маленька будівля, споруджена тут на честь Аллаха, і священики якої зобов’язані носити халати, які вони не повинні носити самі, мала попередницю, яку в 1812 році спіткала така ж доля від пожежі у Франції, в якій було розділено так багато російських церков. Паства довго не могла зібрати необхідні кошти для нового храму, поки близько дванадцяти років тому заможний татарин не звів стіни, які нині стоять. Однак він не був повністю завершений і має лише тимчасовий дах. Він навіть не побілений усередині, і настільки зовсім без декору, що його слід назвати навіть незручно простим. Мені незрозуміло, що ще жодному заможному християнину тут не прийшло в голову виконати справді християнську справу приведення в пристойний стан храму цих бідних магометан. Татари ще не знають з досвіду, під яким благородним релігійним впливом вони живуть. Навпаки, ті, хто мав би бути найбільше пройнятий християнськими засадами, навіть дещо вкрали — гарний килим. Єдиним пунктом, на який ці бідні люди не могли протистояти схильності до витрат, були килими, якими вкрита підлога мечеті. Є дещо з російської тканини, але одна прийшла з Єгипту через Константинополь, коштувала їм 3000 рублів, і мала таку ж гарну побратиму, яку деякі росіяни вкрали.
Монастирі Москви, приблизно двадцять один, розташовані, деякі у внутрішніх і найстаріших частинах міста, і вони надзвичайно обмежені в просторі; інші на луках і садах передмістя, з їхніми мурами, що охоплюють стільки церков, будівель, садів і полів, і увінчані такими численними вежами, що кожна виглядає як маленьке містечко. У стінах Донського монастиря знаходяться шість церков і каплиць, березовий ліс, кілька дворів, житла для архімандрита і ченців. Вони лежать у звичайному порядку російських монастирів до ригліта і ліворуч від входу, близько до стіни. Головний прохід веде прямо до «Сбору» (головної церкви монастиря). інші церкви стоять праворуч і ліворуч від нього, оточені, як і Собор, могилами.