Щоб не залишати це місце з таким неприємним враженням на наших головах, давайте шукати село чм-ч перед тим, як ми повернемося додому. Ми можемо покластися на те, що це найкрасивіша будівля в цьому місці. Він завжди зберігається в хорошому стані, і загалом виглядає так, ніби його щойно збудували. Ви можете бути впевнені, що найбільш шанований серед його священних зображень був знайдений дивовижним чином підвішеним на якомусь дереві неподалік, і тепер сотня вельмож, тисяча казаків і дві тисячі панських луді села рідко пропускають кожну неділю, щоб повернутись, щоб віддати свою побожність чудовій картині. Церква, як правило, стоїть самотня на невеличкій височині, на якій її видно з усіх куточків села, і в неділю з церковних дверей, вдивляючись у рухомий світ внизу, іноді можна побачити чудові та дивовижні картини російського життя. Молоді дівчата та матрони з немовлятами на руках підіймаються до святого місця; і на мій погляд, той чоловік повинен бути лише жалюгідним християнином, який би з презирством увійшов до священної споруди і приєднався до благочестивих козаків у їхніх молитвах до Неба.
Дніпро служить для того, щоб поділити на дві частини густонаселену область, збагачену його водами, і з цих двох ділянок східна становить уряд Києва, а західна — Пилтаву. Враховуючи, що останнє містить популяцію майже в два мільйони, ми можемо переконатися,
цілком сподіваюся знайти в головному місті місце більшої ваги, але Полтава має приблизно таку саму пропорцію до уряду з такою ж назвою, як Санкт-Петербург, у не дуже віддалений період, мав для всієї імперії. Усі дворяни, яким не перешкоджає це зробити якась невідкладна справа чи службове призначення, живуть у своїх маєтках або в селах. Дійсно, малоросіяни рідко люблять міське життя, і перш за все вони живлять велику огиду до Петербурга. Не люблять москвини й Петербург, але не люблять його головним чином через його іноземний характер. Малороси їдять його не тільки через те, але й через багато великоруських елементів, якими воно рясніє. Є в Малоросії дворянські родини, які побували чи не в усіх столицях Європи, а в Петербург ніколи не ступали.
Огида жителів Малої Росії до жителів Великої Росії така, що її можна справедливо описати як національну ненависть, і це почуття радше зміцнилося, ніж зменшилося з XVII століття, коли країну було приєднано до Московської імперії. Малоросіяни донині більше співчувають полякам, ніж москалям.