Дзвони не підвішені в куполі, а розміщені в бічній споруді, зведеній для голови — колокольнику (дзвонарю). У сільських церквах, де земля багата деревами, Колокольник - це, як правило, старий дуб, на гілках якого висить весь передзвін, неначе дерево родить дзвіночки. У деяких місцях дзвони підвішені під своєрідною тріумфальною аркою, як у Новгороді, але частіше зустрічаються дзвіниці. Ці вежі повні дзвонів, як пальма, повна какао-горіхів: маленькі, середнього розміру і колосальних розмірів, дзвінкі, дзвінкі та ревючі. Коли такий Колокольник у свято береться за роботу, і дає легеням на повну, або коли в столиці починають свій концерт двадцять-тридцять, змилосердиться небо над вухами, що не вмерли перед кожним почуттям гармонії! Дивно побачити, як починає свою роботу російський дзвонар. Він не приводить у рух самі дзвони; дійсно, вони не мають плескача. До кожного дзвона прикріплений рухливий молоток, а від молотків струни переходять до дзвонаря. Якщо у нього є лише два дзвінки, він сідає й тягне з обох боків по черзі. Але коли їх багато, одні він тримає в руках, інші кріпить собі на спину, а інші приводить в рух ногами. Рухи, які він змушений робити, мають дуже комічний ефект; колишній цар вважав цю справу настільки цікавою, що зазвичай сам дзвонив їм у придворній церкві. Що робить цей шум таким неприємним, так це те, що люди ніколи не дозволяють звукам досягти успіху в виміряний час, а б'ють молотком праворуч і ліворуч, як ковалі по ковадлу; однак дзвони не налаштовані один на одного, а стикаються один з одним у страшному розбраті. Дзвоноливарне мистецтво на Русі дуже давнє. Уже Геродот говорить про велике лиття металу, яке практикувалося в скіфській землі.
На півночі Росії суворість клімату зумовила використання літніх і зимових церков. Зазвичай вони знаходяться під однією будівлею, літня церква розташована над зимовою. Перший високий, повітряний і легкий у верхньому або другому поверсі будівлі: другий являє собою низьке темне склепіння, в яке скупо впускається світло і повітря. Таких подвійних храмів багато в Петербурзі, а також у Москві. У нових церквах замість них вводять печі, а входи облаштовують подвійними дверима. Коли окрім теплого повітря та печей ми маємо цокання домашнього годинника, ці церкви справляють ефект віталень.
Простір усередині церкви, призначений для пастви, відокремлений від святилища іконостасом (картинною стіною), який називається так тому, що сусідня сторона церкви покрита зверху донизу зображеннями святих.
Тут і там годинник, який відбиває сторож на Ml. У деяких церквах всередині церкви встановлено звичайний домашній годинник.