У цій кімнаті я встиг посміятися, а потім поглянути на портрети, якими вона була прикрашена, перш ніж з’явився блідий доброзичливий чоловік, який мені одразу сподобався. Він запропонував себе моїм cicerone у школі, інспектором якої він був, і негайно вступив у розмову, наполовину латиною, наполовину російською. Я дізнався, що його звали отець Євсевій, що його робота була наглядати за школою під керівництвом ректора Отеца, і що він настільки просунувся в церковному сані, що став каноніком ієромонахом, що є найближчим ступенем до архімандрита. Його повна адреса була такою: «Інспектору Свято-Іконо-Спаського монастиря, преподобному каноніку ієромонаху отцю Євсевію».
Учнів, яких налічується шістсот, приймають на шостому році і випускають на двадцятому. Коли курс навчання тут завершується, їх, залежно від обставин і талантів, або призначають на найнижчі церковні посади, як-от диякона, або відправляють до академії Троїцького монастиря, щоб продовжувати навчання та готуватися до вищих санів. Сто вихованців живуть у самому монастирі, решта — поза його стінами. Різноманітність вбрання, яку я бачив на заняттях, була для мене приємним видовищем: кожен був одягнений на власний смак, а військова муштра зі штиблетами, підрахунок ґудзиків, які потрібно застібнути або розстібнути на сюртуках і жилетах, ще не знайшли туди доступу. Там вісім професорів, усі росіяни. Бібліотека вважається найкращою публічною бібліотекою в Москві і складається з грецьких, латинських, російських і німецьких книг. У богословсько-філософських книжкових шафах я знайшов праці Шеллінга, «Історію Церкви» Неандера, Цицерона і Тацита, а також кілька примірників Біблії Лютера. Я саме виходив з бібліотеки з отцем Євсевієм, коли ми зустріли ректора, який запросив мене відвідати урок, який він збирався сам провести в класах. Тепер він виглядав зовсім іншою людиною, його обличчя сяяло ввічливістю, а його вбрання було блискучим. Поверх чорної ряси його волосся спадало трьома звичними пучками: один головний пучок позаду й по одному на кожному плечі. На шиї він носив великий золотий хрест, оздоблений дорогоцінним камінням, а в руці тримав довгий посох зі світлим срібним наконечником — справжній rector magnificus.