Населення різниться, напевно, так само, як і зовнішній вигляд села. Складається, як правило, з панських кріпаків, вільних селян (касаків), священиків і дворян. Вільні селяни і кріпаки завжди ретельно тримаються осторонь один від одного, зазвичай займають протилежні частини села, рідко одружуються і відрізняються один від одного як манерою, так і зовнішністю. Панські люди пишаються могутністю і багатством своїх панів — казаки — власною незалежністю. Серед останніх, як правило, є не тільки найбагатші жителі села, а й усі жебраки. Це цілком природно. Якщо вільний селянин буде п'яницею, як більшість з них, він, швидше за все, потоне в жахливій бідності; і, не маючи лорда, на чию щедрість він міг би спертися, його єдина реханія повинна бути на милостиню доброзичливих; якщо, з іншого боку, він буде обережною, працьовитою людиною, він, швидше за все, накопичить власність, не піддаючись здирствам лорда.
Священиків рідко бракує, в одному селі часто налічується від двадцяти до тридцяти. Вони живуть із селянами, багато в чому переймають їхні звичаї. Так само дрібні дворяни, яких часто сотні в одному селі, живуть разом із селянами, хоч і дивно цінують себе за своїм вищим походженням. Загалом, якась родина з часом встановила певне перевагу над рештою; придбав різні квадратні милі землі в околицях і володіє своїми тисячами кріпаків, або душ^, як їх частіше називають, тоді як інші фанілії можуть керувати послугами лише сотні або двох, або, можливо, мати лише дві душі, крім своєї власної, і, можливо, не більше одного квадратного фута землі. Ці власники дрібних душ потім будуть знаходитися на посадах лікарів і стюардів у селі, а іноді навіть як слуги в будинках заможніших осіб свого класу owii. Як слуги вони, як правило, досить покірні, але через це в них не згасає гордість народження, і вони час від часу не забувають, щоб прийняти magnifico, і, вдаряючи себе руками по грудях, вони потім гордовито вигукують: Ва дворянин /" (Я дворянин!)
Ті з дрібних дворян, які володіють нерухомістю, за винятком тих, хто вступає на державну чи військову службу в короні, живуть, як правило, серед селян. Описати різні градації багатства та цивілізації серед них було б нескінченним завданням. Вони настільки ж відрізняються за характером і родом занять, як і за кількістю душ, якими вони мають право керувати. Деякі з них побудують собі чудові будинки з великою кількістю стовпів, деякі оточать свої будинки акуратними насадженнями; інші, як старі добрі патріархи, пасуть свої отари товстохвостих волоських овець, а треті знову розводять мериносів і намагаються продовжувати прогрес «маршем покращення». Більшість із них, однак, живе в охайних чистих будинках, мало хто без коней і спорядження, і всі надзвичайно щасливі від візиту незнайомця.