Перебіг однієї з таких степових пожеж часто буває найпримхливішим. Воно залишить незайманий шлях і подорожуватиме вісім-десять днів углиб країни, і фермер, чию землю залишили недоторканою, почне підлещуватися, вірячи, що його зерно та худоба в безпеці; але раптом ворог повертається з новою силою, і розкидані фермерські будинки, з купами сіна та кукурудзи, згрупованими в безладді, стають здобиччю для безжалісного руйнівника. Однак у таких випадках фермер не позбавлений розради. Попіл трави утворює чудовий гній для землі, і наступні посіви незмінно повертають йому частину збитків. Дійсно, ефект настільки сприятливий, що багато великих власників кожні чотири чи п'ять років регулярно піддають свою землю процесу спалення; але тоді операція виконується з великою обережністю, спочатку викопуються широкі траншеї навколо простору, в якому передбачається, що вогонь повинен залишатися обмеженим.
Такому ж процесу піддаються і очеретяні ліси, якими винищені всі річки степу, але це вважається настільки небезпечним, що закон накладає вигнання до Сибіру як покарання за злочин. Тим не менш, є кілька місць, де б очерет регулярно не випалювався кожної весни, коли повертається, у якийсь сезон, протягом ночі, Дніпро та Дністер перетворюються на вогняні ріки. Є два мотиви для запалювання очерету, і ці мотиви досить сильні, щоб повністю нейтралізувати жах Сибіру: по-перше, очерет служить прикриттям для безлічі вовків, які, занурюючись у вогонь або у воду, або на відкриту рівнину, опиняються їх легко знищували їхні нещадні вороги, пастухи та пастухи. Другий мотив — надія отримати кращий запас молодого очерету шляхом знищення старого. Треба мати на увазі, що очерет має велике значення в степу, де за відсутності деревини та каміння він є основним матеріалом для будівництва.