Іншу компанію складали всі росіяни, в основному купці, з незначною часткою шинновників. Довгобороді сиділи разом і пили чай, безбороді курили і читали газети, як і інші європейці. Тому Петро Перший мав рацію, тому, здавалося б, вважав бороду великою перешкодою для цивілізації і намагався підірвати її всіма можливими засобами. Кожен, хто заходив, салютував і перехрестився, перш ніж сісти.
Одна з речей, що найбільше вражає європейців у цих кавових левах, — колекція люльок. Це довгі глиняні труби з плоскими турецькими накладками, якими користуються військові, та й по всій Росії. Згадана колекція призначена для громадського користування, а сопілки подорожують від уст до уст. Слуги наповнюють, запалюють і розносять їх гостям. Спочатку важко уявити, як можна використовувати натовпи обслуговуючого персоналу, поки ми не відзначимо, скільки послуг вимагає російське населення. Не тільки люльки потрібно почистити, наповнити, запалити і покласти в рот гостей, але багатьом наллють чаю, а котлети та стейки наріжуть на маленькі шматочки. Чи є люди, які ще вимагають, щоб це було передано їм у вуста, я не знаю. Однак навіть тут одна особа для кожного гостя здається достатньою; але чотири або шість рук, як правило, зайняті таким чином, півдюжини зайняті одяганням плаща, а коли гість виходить із кімнати, усі слуги хором вклоняються. При цьому вони повинні мати багато простою. Я бачив багатьох увечері, які сиділи на лавках і нічого не робили; один спав і хропів, поклавши голову на стіл, інші грали в карти; один вправлявся в мистецтві письма, а інший - у випіканні. Немає жодної країни в світі, де б людей так багато гнали стадами, щоб виконати будь-яку роботу, як у Росії. Я читав в історії, що вони завжди штурмують фортецю тисячами, і я бачив їх усюди, як орали, жнили й сіяли сотнями; Я вважаю, що такий самий принцип діє і в кав’ярнях, тому що я мав чотирьох людей, які одягали мій плащ.
Хоча Москва з дивовижною швидкістю повстала з попелу 1812 року, все ж сліди цієї страшної пожежі не зникли повністю. В різних частинах міста ще можна побачити будинки з вигорілими вікнами й дверима, зарослими травою, а в церкві «Покрови Пресвятої Богородиці» кілька каплиць 1837 року лежали в пилу й запустінні, як їх залишили французи в 1812 році.