Однак кріпаки не відразу отримали свою свободу. Чотирнадцять років перехідного стану мали підготувати їх до повільної та поступової емансипації. Усе поневолене населення країни було поділено на певні класи відповідно до віку, і щороку чотирнадцята частина кожного класу, чотирнадцята частина хлопців, чотирнадцята частина чоловіків, чотирнадцята частина людей похилого віку тощо звільнялися. У 1831 році емансипація була завершена. 1817 рік був узятий як звичайний рік, яким мали керуватися майбутні роки; тобто роботи, виконані селянами для своїх господарів протягом цього року, були визначені в кожному маєтку як a
392 РАБСТВО ЕСТОНЦІВ ТА ЛИТИСЬ.
мірою для своєї майбутньої праці. У кожному штаті було проведено інвентаризацію, в якій було вказано кількість коней, корів, сільськогосподарських знарядь тощо, що належали кожному ^'GesindeJ' Ці речі були оголошені пристосуваннями на "GesindCy" і повинні були бути доставлені фермеру при вступі на ферму liis, і повинні бути повернуті знову після закінчення терміну оренди. Покарання, яке міг накласти господар, а також праця, яку він міг вимагати, були чітко визначені, і були встановлені трибунали самих селян. Стан селян балтійських провінцій тепер такий:
Він більше не прив’язаний до землі, але може покинути маєток, попередивши свого лорда за півроку. Так само його пан може, попередивши півроку, змусити селянина покинути місце його народження. Ця зміна може бути лише невеликою користю для кріпака. Його ситуація має стати зовсім нестерпною, перш ніж він вирішить покинути місце, де він народився і де провів усі дні свого життя, дім своїх батьків, своїх кохань і своїх друзів, щоб скористатися своїм правом на самовигнання. До того ж у шляхтича завжди є сто способів, якими він, якщо забажає, може затримати селянина. Незважаючи на те, що йому важко здобути кошти для існування, він постійно потребує незначної допомоги та позик від господаря, виплата яких може бути в будь-який час раптово вимагана таким чином, щоб зробити його від’їзд неможливим.
Хоча право, отримане таким чином селянином, настільки неможливе для обмеження, контр-право його пана на вигнання його з рідного місця дуже часто обертається проти нього. Раніше шляхтич ніяк не міг позбутися своїх кріпаків; і щоразу, коли вони були в злиднях, він був змушений їх утримувати та підтримувати. Тепер, коли селянин стає непотрібним або обтяжливим, його легко звільнити; через що кріпаки в деяких частинах провінцій не погоджувалися на запропоноване звільнення і гірко оплакували свободу, як її називали, яку їм нав’язали. Летт часто сумно нарікає, що він втратив батька, а зберіг пана, а його пан тепер часто відмовляє своїм селянам у маленьких проханнях, кажучи: «Ви знаєте, що тепер ви не мої діти!»