В кінці парку лежить татарське село Алупка, і там ми знову почувалися як вдома. Котеджі розкидані вгору та вниз, у наймальовничішій манері, серед скель. На вершині одного стоїть красива нова мечеть, збудована графом В. для своїх татар. Хтось із нашої групи мав нахабство підняти вуаль татарки, яка проходила повз, щоб поглянути на її обличчя, але мало не дорого заплатив за свій етнографічно-психологічний експеримент, бо дама взяла великий камінь і жбурнула в нього, а він утік лише стрибком на інший бік дороги. Ми дорікали йому за погану поведінку і, на щастя, взяли урок, який ми засвоїли за його рахунок.
Від Алупки до Ялти хороша дорога, шістсот футів над рівнем моря і кілька тисяч нижче вершини гори. За кілька кілометрів за Алупкою стає дуже красиво — море, ліс, скелі і чудові заміські будинки, що належали російському дворянству, утворюють вишукані картини, урізноманітнені татарськими селами, ніби висять у повітрі. Ми вже здалеку розрізнили пароплав, що лежав на дорогах Ялти, і раділи, що так точно влучили в час і так добре провели наші шість днів. У Ялті ми знову зустрілися зі знайомим, якого залишили, і випили келих вина, щасливо не підозрюючи про досаду, яку мав принести завтра.
В конторі пароплава нам сказали, що капітан збирається вирушити о п'ятій ранку, а не о дванадцятій, як було запропоновано, через те, що йому потрібно було зупинитися в Севастополі, щоб зібрати роту гравців. Мої товариші дуже розсудливо запропонували піднятися на борт увечері, щоб ми не проспали й не пропустили призначену п’яту годину, але сталося так, що я не почув про план, доки не роздягнувся наполовину й ледве зайшов у чарівне, чисте й зручне ліжко. Зовні шумів прибій — човен лежав далеко на рейді. Мені давно не доводилося регулярно відпочивати вночі в ліжку, і, зі свого боку, я був цілком упевнений, що не проспаю, злий дух лінощів і самозадоволення охопив мене, і я вирішив спати на березі. Решта товариства, відчуваючи, що їхня сміливість підвела їх, коли вони слухали шум моря та думали про корабель, що гойдається, були спонукані зробити те саме. Хазяїн також заявив, що це не має значення — він обов’язково подзвонить нам усім вчасно. Ми спали досить тихо; але вранці, коли я прокинувся, якраз коли годинник показував чотири, хазяїн вбіг у кімнату, вигукуючи: «Проклятий англієць пішов — геть! Минулої ночі він піднявся на борт п’яним і відразу ж набрав сили!" Ми кинулися до берега в стані розпачу й не вірили своїм очам; але напружуючи їх, як могли, ми б не помітили жодного Петра Великого. Море було гладке, наче море.