Санкт-Петербург: Панорама, вулиці, архітектура та вуличне життя

Північна зима на півроку в році заковує в крижані смуги чарівну німфу Неви. Рідко після початку квітня вода набуває достатньо тепла, щоб розірвати свою в'язницю. Мить завжди чекається з нетерпінням, і щойно брудні маси льоду просунуться настільки, щоб показати стільки яскравого дзеркала річки, скільки може вистачити, щоб перенести човен з одного берега на інший, як артилерія фортеці сповіщає жителям радісну звістку. У цей момент, чи то вдень, чи то вночі, комендант фортеці, одягнений у всі знаки розрізнення свого рангу, у супроводі офіцерів своєї свити, сідає в елегантну гондолу та прямує до палацу імператора, який лежить прямо навпроти. Він наповнює невською водою великий кришталевий келих і підносить його імператору як першу і найдорожчу данину джерела, що повертається. Він повідомляє своєму хазяїну, що сила зими була зламана, що води знову вільні, що тепер можна знову шукати активного судноплавства, і вказує на свою власну гондолу, як на першого лебедя, який проплив річкою того року. Потім він дарує кубок імператору, який випиває його за здоров’я дорогих громадян своєї столиці. На поверхні земної кулі, мабуть, немає іншої склянки води, яка приносить кращий шматок, оскільки імператор за звичаєм наповнює кубок дукатами, перш ніж повертати його коменданту. Принаймні такий був звичай; але було виявлено, що келих має сумну тенденцію збільшувати свої розміри, так що смпенн почав сприймати, що він щороку має більшу порцію води для пиття та більшу кількість дукатів, щоб заплатити за це. Нарешті він подумав, що настав час досягти компромісу зі своїм комендантом, який тепер щоразу отримує фіксовану суму в 200 дукатів. Навіть це, слід визнати, справді імперська плата за ковток води, але кажуть, що компроміс фактично зупинив тривожне зростання кубка.