маленькі човни прибули, щоб звільнити нас. Потім прибув tlie, щоб знайти місце в човні та подбати про своє майно та рухоме майно; а потім, поки ми самі все ще хиталися, як багато дрмікенів, від наслідків моря, були всі маленькі ознаки уваги, які ми повинні були виявляти дамам. Нарешті наші килимові сумки й оздоблення впали в човен, а ми самі за ними, а наша маленька черепашка танцювала на хвилях, як русалка в Обероні. Матроси, однак, не мали співчуття до наших страждань, але продовжували робити всілякі затримки, поки ми не підвели до повстання, і, схопивши самі весла, наполягали на тому, щоб нас якомога швидше висадили на берег. Коли ми підійшли до пристані, з усіх боків не було чути нічого, крім прокльонів на адресу оманливого моря та протестів проти того, щоб знову довіряти себе Петру Першому. Дехто заявив, що пришле за каретами з Одеси й повернеться степом; інші, що вони радше п’ять днів просидять у російській «додатковій пошті», ніж піддадуться цьому огидному гойданню ще на двадцять чотири години. Мені було цікаво дізнатися, чи ці резолюції будуть дотримані краще, ніж ухвали Горація.
На борту пароплава я познайомився з двома молодими росіянами, і оскільки випадковість закинула нас в один човен, а потім і в той самий готель, я подумав, що доля розпорядилася, що ми повинні залишитися разом; тому, оскільки ми обоє склали план, щоб за вісім днів подолати Крим і повернутися до Одеси на тому ж судні, яке привезло нас, ми вирішили здійснити подорож разом і вирушили наступного дня. Я, зі свого боку, був настільки нетерплячий, щоб зазирнути в Тартарію, що не міг так довго чекати, і, відповідно, як тільки я домовився про готель, сів на маленького коня й вирушив, щоб провести решту дня в горах татарської подорожі.