Здавалося б, лише цих законів про змішані шлюби достатньо, щоб поступово викорінити протестантизм у балтійських провінціях. Шлюби між німцями та росіянами дуже часті, тому що німці, народ вищої фізичної краси та розумового вдосконалення, ніж росіяни, постійно шукають шлюбу тими, хто перевершує їх за станом і багатством. Російський офіцер, суддя чи купець у прибалтійських провінціях, як правило, вважатиме себе щасливим, якщо зможе отримати руку бідної, але гарної німецької дівчини; і німець, який емігрує до Росії як лікар, військовий тощо, знаходить стільки російських спадкоємиць високого походження, готових віддати руку, серце та долю чужинцю, що в цілому він схильний відкидати менш вигідні пари, які пропонуються йому у власній країні, і погоджується, щоб його дітей навчили хреститися та поклонятися святим.
Грецька релігія настільки вплетена в усе єство росіян, що прийняти її — це фактично стати росіянином. Отже, ці закони про змішані шлюби сприяють поступовому зведенню двох рас. Чимало найвидатніших родів балтійських провінцій таким чином стали російськими або принаймні утворилися російські гілки роду. Є російські та німецькі Engelhardts, російські та німецькі Vietinghofe і т. д., і багато маєтків у балтійських провінціях, таким же чином, перейшли до рук російських родин.
З іншого боку, обставини не хочуть, щоб потужно протистояти цій тенденції. Росіянин повинен запропонувати дуже великі переваги, перш ніж німкеня погодиться стати його дружиною. Німці вважають, що в росіянині не стільки домашнього щастя і ласки, скільки в німецькій родині, і тому батькові-німцю важко доводиться віддати руку своєї дочки росіянину. Маса процвітаючих і заможних німців завжди буде одружуватися з процвітаючими і заможними німцями, і лише дочки та молодші сини, які не мають наділу, вступають у союз з росіянами. Деякі класи суспільства, такі як німецькі купці в містах і лютеранські пастори в селі, ніколи не змішувалися з росіянами і виявляють своє віросповідання та національність непорушними.
Росіяни також, які виходять заміж за німців, рідко осідають у прибалтійських провінціях, де вони відчувають себе першокласними завдяки вищій культурі та освіченості німців і викликають дискомфорт через особливості свого національного характеру; вони, як правило, залишають там свої маєтки або передають їх своїм німецьким родичам і осідають у внутрішній частині Росії.
Російський уряд нещодавно поставив грецького єпископа в Ризі,