Протягом півстоліття польського панування та століття свого підпорядкування Швеції Рига вміла підтримувати й захищати свої старі права та привілеї, і за шведських королів була другим містом королівства. З часів облоги та капітуляції 1710 року місто належало Росії.
Двіна в Ризі, як і Нева в Санкт-Петербурзі, і Аа в Мітау, не має постійних мостів, а лід навесні та восени, отже, дуже незручно перешкоджає сполученню міста з передмістям на протилежному березі. У Петербурзі мости корабельні; але в Мітау і Ризі це лише наплавні мости, складені з дощок і балок, перекинутих через потік. Товсті стовбури дерев, покладені щільно один до одного у воду, утворюють основу, і скріплені поперечними балками. Над цими брусами лежать дубові дошки, які вінчають міст, але майже врівень з водою. Весь міст можна розібрати на шматки, розділивши на три або чотири частини, які транспортують до гавані, призначеної для їх прийому.
Наступного ранку після вечора, коли ми розмовляли в Mitau Vorstadt про мости та історію Риги, земля кишила мандрівниками та сільськими жителями, які чекали, щоб доставити свої товари до міста, а вода — маленькими човнами та баржами, які продиралися крізь плаваючі уламки льоду. Я сів у маленький човен, який міг вмістити лише двох-трьох людей, бо чим він менший, тим легше він може ковзати по проваллях у льоду. Ніколи я не бачив стільки життя і метушні на річці, коли по ній пливе стільки льоду. Латвійські та російські моряки з великою майстерністю кермували своїми маленькими човнами між рухомими масами, то веслуючи відкритим каналом, то прилипаючи до одного шматка льоду, то до іншого, то відбиваючи" удар третього, залежно від того, як тисячі різноманітних ситуацій і труднощів льодового переходу робили те чи інше необхідним.
Вигляд Двіни з її широкими, темними, меланхолійними водами, що мчали до моря тисячами заплутаних вирів і порогів, з безліччю великих і малих кристалів, що кружляли на широкій поверхні, безупинно складаючись у нові групи та форми, був дуже значним і чудовим. Потім піщані мілини, вкриті айсбергами, височіють високо один над одним, стоять на тридцять-сорок футів над водою, і завтовшки два ядра; і, нарешті, тендітні маленькі горіхові шкаралупи, що борються через бурхливі води, з маслом і сиром на ринок, щоб поцупити для своїх власників невеликий прибуток від загрозливого бунту Океанід.