Але найкрасивішим російським танцем є веснанка, яку можна танцювати тільки під відкритим небом. Група молодих дівчат, взявшись за руки, подорожує з одного кінця села в інший, не супроводжуючи жодної іншої музики, окрім власних голосів. Одна дівчина виконує роль ведучої, визначає постійну фігуру танцю, за нею уважно стежать її супутники. Тепер поїзд рухається по прямій; тепер він петляє у безліч заплутаних лабіринтів; і тепер весела вечірка знову розв’язує вузол, у який вони так винахідливо зв’язалися, або, взявшись за руки, утворюють веселе коло, швидко рухаючись, не ворухнувшись з місця. Vesn'dnlia ніколи не перестає поставити hfe на все село. Старі люди виходять на вулиці, щоб порадіти жвавим рухам своїх дочок; діти nuister швидко створюють свою власну vesn'dnka^ і молоді люди не забаряться в створенні подібних власних партій. Рано чи пізно здебільшого трапляється так, що обидві статі беруться за руки, і тоді веселощі стають швидкими й масовими. Наполегливість танцюристів у таких випадках чудова: якщо такий танець розпочався, він зазвичай триває до кінця дня.
Нашим гостям також не бракувало наполегливості. Весела сцена тривала до пізньої години ночі, коли група знову сформувалася в процесію, щоб повернутися до свого села, де вони мали намір відновити свої веселощі, бо жоден малоросіянин не вважає, що менше чотирьох днів слід присвятити бенкету, який має мати такий тривалий вплив на решту життя Іксиса.
Відразу за см" садом було старе малоросійське село, що носило таку саму назву, як і замок (Диканька), а трохи далі було інше, яке називалося Будущі. До цих двох сіл я часто спрямовував свої прогулянки, щоб вивчити звичаї людей, особливо до Будущ, яке було значно більше за друге, і, до того ж, не позбавлене певного історичного інтересу, бо знаходилося під дахом Одна з будинків, яку Карл XII спав у ніч перед битвою під Полтовою. Ці села в основному розташовані в ущелині і, як правило, налічують п’ять-шість тисяч мешканців, а в центрі села, на узвишші, зазвичай стоїть церква велика, є аж п’ять або шість церков, і вони, як правило, створюють досить мальовничий ефект, лежать розкидані навколо, приховані пишним листям або ще більш пишним бур’яном, який напрочуд рясно росте зі степу, де б його грунт не порушувався плугом або лопатою. Поза селом, на плато степу, згруповані вітряки, яких зазвичай буває від п’ятдесяти до ста, і все справляє найприємніше враження, коли подорожній прибуває на край одного з цих ярів і дивиться з високого степу на затишний світ малоросійського села.