Степи Південної України: Табуни коней, отари овець, чабани та салотопні

Табунцлійк має безліч інших атрибутів, яких він ніколи не мав позбавляє себе. Серед них не останнє місце посідає його гарапник. Це батіг із коротким товстим руків'ям, але з ременем, що часто сягає п'ятнадцяти або вісімнадцяти футів завдовжки. Для нього це скіпетр, який рідко залишає його руку, і без якого йому було б важко утримувати своїх бунтівних підданих у належному порядку. Далі йде його аркан, який він використовує, як південноамериканське ласо, і яким він рідко хибить повз шию коня, біг якого хоче зупинити. Вовча палиця — ще одна неодмінна частина його спорядження. Ця палиця, яка здебільшого висить на сідлі, готова до негайного використання, має три-чотири фути завдовжки з товстим залізним набалдашником на кінці. Табунники набувають такої дивовижної вправності у користуванні цією грізною зброєю, що на повному скаку кидають її у вовка і рідко хиблять, влучаючи залізним кінцем у голову нишпорячого хижака. Вміло кинута палиця несе таку ж вірну смерть, як і гвинтівка американського лісовика. Бочечка з водою також повинна супроводжувати табунника під час кожної поїздки, бо він ніколи не знає, чи не доведеться йому днями обходитися без криниці. Торба з хлібом і пляшка горілки також є його постійними супутниками, окрім безлічі інших дрібних зручностей і необхідних речей, які прив’язані або до нього самого, або до його коня. Оснащений таким чином, табунник вирушає на завдання, яке постійно випробовує його спритність і витривалість. Його тисячу неприборканих скакунів доводиться тримати в порядку лише за допомогою гарапника, а це, як легко здогадатися, нелегке завдання. Найбільше клопоту йому завдають жеребці, які, провівши десять чи дванадцять років у степу, жодного разу не понюхавши повітря стайні й не відчувши вудил, стають настільки некерованими, що табунник іноді погрожує покинути свою посаду, якщо того чи іншого жеребця не виженуть із табуна.