У кожного селянина відміряна ділянка землі, яку він повинен зорати до ночі. Наскільки сягає око, видно землю, вкриту плугами, кіньми та зайнятими робітниками. Тоді прекрасне золоте насіння швидко летить у землю з умілих рук сіяча.
У цій країні кукурудза росте дуже швидко і досягає величезної висоти; важке колосся ди'ооп, як грона винограду на лозі. Зелене весняне зерно показується над землею в травні; у червні вже стоїть у колосі, а липневими світлими літніми ночами падає під косу косаря. Урожай збирають вночі. Це мені сказали тому, що нічні роси закладають колоски, а вдень сухе зерно легше випадає. Чарівність довгої, легкої, веселої жнивної ночі на відкритих кукурудзяних полях дуже своєрідна; меланхолійні пісні женців і жінок, що лунають здалеку й зблизька на кожному ниві, змішані з криком жаб, мають власну дивну дику красу.
«ТАЛКУС» І «ВАККЕН».
За старим звичаєм, після жнив завжди влаштовували бенкет для всього населення маєтку в «HofP». Естонці називають ці свята жнив Talkus^, а лати Vakken.
їм не бракує музики, головним чином волинки та скрипки; і оскільки населення маєтку зазвичай становить кілька тисяч людей, можна уявити, що просте годування такої великої групи є видовищем, яке викликає певний інтерес. Волів печуть цілими; капустяний і гороховий суп, картопляне пюре і каша варяться у величезних казанах; оселедці, яблука, сири роздають селянам у величезних набитих кошиках. Бенкетуючі сидять за довгими лавами і столами, спорудженими на подвір'ях з ялиці і сосни. Рясно течуть бренді та пиво, а високі щогли, прикрашені капюшонами, кашкетами, стрічками та носовими хустками, зводяться, щоб молоді люди могли принести подарунки своїм коханим і сестрам. Різні гойдалки та гойдалки безперервно гойдаються вгору та вниз, а скрипки та волинки аж до півночі супроводжують безперестанне тупотіння веселих танцюристів. Селяни дуже рідко пропускають бенкети врожаю і приїжджають на них милі й милі.
Однак їхні веселощі ще більші в середині літа, під час збирання сіна, і — що, мабуть, надзвичайне — восени, під час гною. Збирання сіна — одна з найважчих і найменш гнітючих робіт, і припадає на пору року, яка в цій країні з давніх-давен була присвячена богині Радості. Дівчата-селянки в цю пору року прикрашають себе вінками з трав і лугових квітів; і з граблями, закинутими через плечі, вони ходять, співаючи разом у війську, протягом яскравих літніх ночей.