Після шторму, який сколихнув морське дно, кожен, хто пройдеться по пісках, побачить, що весь пляж покритий темно-зеленими водоростями, які шторм засіяв сонячно-сяючими бурштиновими каменями. Гладкі та блискучі частини виблискують, як кристали золота, на тьмяному темному підземеллі морських водоростей; і жодні нещодавно виявлені алмази в бразильських копальнях не можуть викликати більше радості у шукачів, ніж ці блискучі уламки у веселих купальників Куранду. Великий урожай бурштину припадає, дійсно, після цього святкового періоду — а саме на осінь. Найчастіше його знаходять бідні рибалки та селяни, у яких його за низькими цінами купують хитрі євреї, які знову продають його з великим прибутком. Однак у цих провінціях видобуток бурштину такий же вільний, як і ehace, і кожен має те, що знайде. У Пруссії закони бурштинового промислу псують цю приємну розвагу для тих, хто купається, так само, як правила гри часто позбавляють спортсмена-аматора задоволення постріляти зайця.
Оскільки морське купання є такою дорогою розвагою для кожного курляндця, розставання з веселим узбережжям Балтійського моря є дуже сумним, і бажання скоріше повернутися здебільшого висловлюється загально і щиро. Ці побажання та природне почуття вдячності до цілющого моря призвели до встановлення звичаю, спрямованого на символічну церемонію висловлення вдячності купальщиків. Після останнього купання, відповідно, всі купальники виходять на пісок і кидають у хвилі або кілька монет, або перстень, або перлину, вимовляючи при цьому бажання наступного року провести на узбережжі ще чотири щасливих тижні. Море завжди тримало своє слово, і протягом багатьох тисячоліть завжди знаходилося на призначеному місці зустрічі в потрібний час, але мінливе людство не завжди виконує свої обіцянки. До наступного літа дехто вирушив у далекі країни, покинувши свою добру Балтику, а багато хто, хоч і залишився вірним своїй країні, знайшов спочинок у тісній могилі.
Як я вже казав, суспільство балтійських провінцій настільки велике,