Російський і східний трафік. З огляду на своє положення та привілеї Санкт-Петербург є чи не єдиним портом, який постачає Росію коштовностями, годинниками, винами, сукном, мереживом, шовковими виробами, бавовною тощо. Тому в Санкт-Петербурзі є вражаюча кількість таких статей і утворюються великі журнали, які є або справді основними фондами подібних закладів у провінційних містах, або принаймні є причиною їх існування; тим часом дилери формують регулярні колонії іноземних ремісників, іноземних художників або торговців товарами іноземного мистецтва по всій імперії; тобто через половину Європи та половину Азії. Зважаючи на цю особливість положення, цих іноземних торговців слід розглядати не просто як торговців, але як у високій мірі слуг цивілізації, і як такі вони вступають у суспільство, на яке вони не можуть мати претензій деінде; і, таким чином, володіючи вагомістю та впливом, на які вони інакше не могли б претендувати, вони заслуговують певним чином на увагу мандрівника. У поглядах простого росіянина весь європейський світ ділиться на дві частини, на «Нашу сторону» і «Вашу сторону», під останню деномінацію він включає всю неросійську Європу.
Цю іншу половину Європи він також називає «чужою землею» і має загальне уявлення про те, що все в ній є вищого роду, люди особливо чудові, природа надзвичайно красива, витвори мистецтва та промисловості бездоганні. Звідти приходять ті «Іностранці», або іноземці, ті мудрі люди, які розуміються на всьому краще за нього, і від яких він так багато шукає.
Ці Іностранці, чия перша поява аж ніяк не датується Петром І, але які мали поселення в різних містах імперії за століття до його часу, завжди були привілейованою расою, якщо не через імператорські ордонанси, як вони були з часів Іоанна Василовича, але через власну перевагу. Їхня свобода походить здебільшого від Петра Великого та Катерини, і хоча з тих пір робилися деякі спроби її обмежити, все ж загалом можна стверджувати, що вони користуються привілеями підданого, не поділяючи його тягаря. Не сплачуючи податків, не виробляючи рекрутів, не підпорядковуючись жодній гільдії чи корпорації, вони можуть вільно працювати й торгувати від міста до міста по всій імперії. У наших німецьких містах бідний іноземець відчуває себе жахливо стриманим у порівнянні з тубільцем; ми майже можемо сказати переслідуваний і пригноблений; в той час як в Росії привілеям можна позаздрити іноземцю. Не лише приватні особи, а й влада, коли йдеться про когось «на Іностранезі» (він іноземець), вважають себе зобов’язаними до більшої ввічливості.