Зізнання такого роду чути так часто, що неможливо не побажати, щоб вони були дещо менш охочі визнавати свої слабкості і менш готові задовольнятися, як вони зазвичай роблять, виразом «што сд'длатй» (що робити?) Немає нічого легшого, ніж змусити росіянина зізнатися, і немає нічого більш звичайного, ніж повторити свою провину після того, як він зізнався і був покараний або помилуваний. Оскільки вони мають незмірно більше хитрості, ніж розуму, їхнє власне прислів’я «sum sa rasum sasholV» (його розум втік разом із розумом) є цілком правдивим; правильний психологічний погляд на їхню власну душу відкриває їм, як часто надмірна хитрість і розрахунок призводять до більшості ірраціональних дій росіяни (тобто нижчі верстви) мають таку велику довіру до нас; хотів би кожен німець виправдати цю довіру, а не покористувався б, на жаль, багатьма з них національним характером, і не грішив за рахунок тридцяти мільйонів своїх предків і співвітчизників легше, ніж його власний земляк. Ісвощчик добровільно не відпустить росіянина, не заплативши чи не залишивши заставу, а німецький кредит він охоче дасть.
Видатний росіянин робить таку ж різницю між своїми співвітчизниками та німцями, як і нижчі класи. «Слуйши я туй» (чуй тебе), каже руський дворянин російському кравцю; кожен, хто не є ні дворянином, ні іноземцем, є в Росії, навіть багатий купець, "padi sudi" (іди сюди) міряй мене на пальто, оксамитовий комір, яскраві ґудзики, довгі в талії; розумієш? нехай буде готове завтра, чуєш? «Слуши» (чую і слухаюся); "ступай" (тоді вийди). «Мій любий містере Мейєре, — скаже він інностранцю (іноземцю), — вибачте, що я завдав вам клопоту прийти, будь ласка, сідайте. Я хочу нове пальто, ви порадите зелене чи синє? Будь ласка, зробіть його за останньою модою, і, якщо можливо, я хотів би мати його у фортнігліті. Я знаю, скільки вам потрібно зробити. Якщо це не допоможе, я чекаю три тижні. Я дуже зобов’язаний А як у вас справи, Господине Мейер? Якщо я зможу допомогти вам у цій справі, ви дасте мені пальто раніше, ніж через три тижні?
Іноземному робітнику платять без брехні те, що він просить, навіть якщо він просить шістдесят карбованців за один лише покрой пальта. У російського механіка: «Що! Двадцять карбованців за таку дрібницю! Двадцять ударів києм від міліції! Є вам, і досить! Беріть». «Слушу» (підкоряюся), — відповідає бідолашний шахрай, кланяється й цілком задоволений йде.
Росіян іноді називають французами Півночі; 35 порівняння сучасної Москви зі старим Римом, якщо його серйозно розуміти, кульгаве. Відмінності між двома націями нескінченні. Щось на кшталт-