Тут так багато бойових творів Вувермана, що не можна не дивуватися плідності цього бойового генія: скрізь переможний білий кінь — скрізь дика бандитська фізіономія солдатів тридцятилітньої війни; бідні мучені селяни, розкидана домашня птиця, палаючі хати, пограбовані стада, зруйновані мирні діла. Усі картини Вувермана такі ахкі, що якби він не малював так добре, то все, що мав сказати, сказав би в одній картині. Більше того, залишається незрозумілим, чи своїми солдатами-грабіжниками, які всі так легко й граціозно сидять верхи на конях, що вони змушені затягнутися, щоб стати під ними, і чи бідними обдертими селянами, які своїм розпатланим волоссям і пошарпаним одягом викликають у нас радше сміх, ніж жаль, Вуверман хотів зробити послугу Марсу чи Церері; чи він лише хотів полегшити дослідження історика, так правдиво зобразивши жахи війни.
Від диких солдатів Вувермана давайте сховаємося в шановних головах Рембрандта старих людей, мудреців і книжників, з яких тут зібрана найбільша колекція, яку, мабуть, можна знайти будь-де. Можна провести дуже повчальну паралель між стариками Рембрандта і Деннера. Яка велич, яка змістовність, яка ясність духу в одному! Яка м'якість і слабкість в іншому! Старі Деннера — гідні старі люди, але вони втратили пам’ять, немічним голосом бурмочуть незрозумілі слова, сидять у хутрах і халатах за плитою, пиючи каву. Люди Рембрандта вели активне життя — навіть у вісімдесят років зберегли розум, силу та ясність розуміння; це люди, консульські віри, сивочолі вожді, пророчі провидці, досвідчені законодавці, сиві імператори. Найвідоміша картина Рембрандта тут — «Зняття з хреста», сильна, вражаюча картина, яка сповнює кожного глядача болем і сумом.
У дальньому кінці зали Рембрандта ми пускаємось на хвилі олівця Верне. Тут також є багато фотографій коня Верне. Він відвідав Росію, і навряд чи знайшов країну в Європі, де міг би краще вивчити природу цієї благородної тварини. Росія володіє всіма можливими різновидами, від диких грубошерстих скакунів Сибіру до найприрученіших і ретельно поламаних парадних і каретних коней; дикі степові коні, стрункі вогняні козацькі коні, маленькі бідні, але жваві коні Польщі та Литви, спритні й невтомлені тубільці Криму й Кавказу.
У квартирі, де вирували хвилі Верне, лепетали й кричали кілька папуг. Ми думали, що вони, мабуть, були залишками вольєрів Катерини, і сподівалися вловити відлуння того зниклого часу; але ми дізналися, на наш жаль, що останній папуга Кетрін помер позаминулого року. Шкода, що не було кому повторити останні слова імператорського учня. У цій квартирі все зелене; greeu хвилі, greeu папуги, зелені малахітові вази.