Коли бідна мати, часто серед ридань і сліз, Лія закарбувала свій останній поцілунок у своєму немовляті, останнє передається до каплиці, щоб негайно бути прийняте в лоно православної грецької церкви, і гімни та благочестиві церемонії нескінченної тривалості вітають новоприбулого. Багато хто гине від рук священиків, а деякі по дорозі від приймального будиночка до каплиці, і в цьому випадку залишається лише два документи, щоб розповісти ту сумну історію. В одній книзі буде porhajis такий запис: "№ 4512.— Дитині три тижні. Гірі. Отримано 6 xV квітня, 8 ранку." Відповідний cnlr^' тоді в іншій книзі буде: «No 4512. Die I
6 квітня, 9 ранку. Передано могильнику для поховання". Тих, хто виходить живим із каплиці, оглядає фельдшер, і, якщо буде виявлено здоровим, їх передають під опіку інспектора водних справ, який видає на кожного свідоцтво приблизно такого змісту: ' № 4513. Хлопчик. Хрещений Іван Петрович. Отримано 10 травня, 10 А. М. Здоровий серед немовлят біля грудей».
Палати для підсисних просторі, теплі, добре освітлені, гарно обладнані. У передпокоях знаходяться постійно наповнені теплою водою ванни, в яких часто миють дітей. Медсестри всі охайно одягнені в російський національний костюм. Іноді матері звертаються з проханням призначити їх няньками для власних дітей; бажання, яке зазвичай виконується vnth, коли немає причин для протилежного. Щоб няньки не змінювали довірених їм дітей, колиски ставлять по черзі, спочатку хлопчика, а потім дівчинку, а потім ліжка няньок по дві, таким чином, що між двома немовлятами однієї статі завжди повинні втручатися дві годувальниці та ще одне немовля. У кожній палаті від 40 до 50 ліжок, а під час мого візиту в будинку було 650 грудничок і стільки ж годувальниць.
Крім п'яти смертей трапляється щодня у Воспитательном будинку, або від 1500 до 1800 на рік. Для знахідок виділено ділянку кладовища Охти. Зазвичай їх ховають по кілька одночасно, причому тих, що померли протягом двох-трьох днів поспіль, присвячують землі одночасно. Вважається, що на цьому кладовищі вже покладено 30 000 цих дітей.
У лазареті ми виявили 150 пацієнтів. Троє маленьких страждальців того ранку назавжди закрили очі. Їхні тіла були покладені в окремій кімнаті, на маленьких ліжках, які були акуратно прикрашені за встановленою формою, але там не було жодного материнського ока, щоб пролити сльозу на покійного. Щодо мене, однак, мертві тіла, розкладені в тій кімнаті, справили на мене менш меланхолійний вплив, ніж колиски, призначені для живих у приймальній будиночці.