Купці в Лібаві — без винятку німці. Англійці не вшановують жодних міст своїми установами, окрім першорядних, як Рига та Санкт-Петербург; і росіяни досягли успіху в створенні купецького дому навіть у найменших місцях. Навіть ті посередники, які торгують між великими будинками та внутрішніми селянами, тут усі німці. Трьома найважливішими торговими будинками Лібау є Harmsen, Sorensen and Co. і Hagedorn. Ці три фірми використовують річний капітал понад 2 000 000 рублів і, таким чином, мають у своїх руках більше третини всієї торгівлі місця.
Не зовсім маловажне — «о, найголовніше!» — крикнув би обурений патріот Лібави, — це судновласники та суднобудівники Лібави». Купці міста мають 21 власний корабель — отже, більше, ніж у Риги. Багато кораблів будують для іноземців на пристанях Лібава, будівельники та матеріали яких користуються великою репутацією. Суднобудівник Мо ми побудував 41 корабель у 1840 році, більше третини з яких були для іноземців.
Громадяни Лібави є такими ж могутніми та поважними людьми, як і громадяни більшості німецьких міст, а їх політична організація дуже схожа на політичну організацію старого імперського міста. Вони також мають озброєні корпорації, як наші республіки, так і багато інших міст Курляндії та Ліфляндії. Вони поділяються на червону, зелену та синю бургергвардію, старовинні назви та заклади, які налічують понад століття тому.
У кожного з цих охоронців свої закони і свої стандарти. До однієї належать одружені купці та міщани першої гільдії, до другої — купецькі прикажчики, до третьої — механіки другої та третьої гільдії. Ці охоронці зобов'язані в першу чергу захищати місто від нападу; по-друге, вони мали право приймати своїх государів в урочистій процесії під час їхнього візиту до Лібави та вітати їх від імені міста.