Сказати, що половина Петербурга одягнена в ту чи іншу уніформу, було б не надто багато. Бо, окрім 60 тис солдатів, є цивільна уніформа для державних службовців кожної гіади, для поліції, для професорів університету, і не тільки для вчителів, але також і для учнів державних шкіл. Також не можна забувати про приватні мундири, які носять численні слуги знатних і заможних родин. Все одно залишається достатньо простих пальто, щоб підтримувати респектабельність братства. Вся група купців, англійська фабрика, німецькі барони з прибалтійських провінцій, російські князі та землевласники з внутрішніх справ, іноземці, приватні вчителі та багато інших дуже задоволені звільненням від примусу ґудзиків і еполетів; справді, стільки справді респектабельного ходить у простому чорному та синьому, що звичайне пальто багато хто вважає досить бажаною відзнакою, хоча той, хто його носить, зобов’язаний у всіх громадських випадках поступатися па різнокольоровим пальто цивільних і військових службовців.
Пори року і зміни погоди викликають численні, і часто дуже раптові зміни вуличного населення Санкт-Петербурга, де температура завжди примхлива і нестабільна. Взимку кожен хутром; влітку можна побачити легкі шати з марлі та шовку, що майорять на вітрі. Вранці всі костюми, мабуть, легкі й просторі, а ввечері того ж дня ніхто не наважиться вийти за кордон інакше, як у плащах і мантіях. Сонце світить, і зграї денді та маленьких матраців пурхають за кордоном; йде дощ, і вулиці переходять у беззаперечне володіння «чорних людей». Одного дня весь сніг і сани, другого всього грязь і стукіт коліс.