Татарські коні лізуть, як козли. Певні села призначені поштовими станціями, де онбаша, або старшина, зобов'язаний дати певну кількість коней тому, хто може показати йому фірман, написаний татарською мовою. Ви, звісно, час від часу зустрічаєтеся з дивною групою калік, але кожен вибирає найкращого, що може знайти, і укладає на дерев’яне сідло стільки подушок, скільки зможе зібрати. Для провіанту і багажу треба заздалегідь забезпечити великі грубі мішки, такі, як роблять татари, і справді дуже зручні. Зазвичай їх перекидають через шию коня та прив’язують до сідла спереду, і той, хто має більше добра, ніж вони вміщають, повинен також прив’язати в’язку позаду, щоб кавалер мав вигляд мірошника, який їде на ринок із своїми мішками кукурудзи. Однак навіть російські знатні дами підкоряються такому способу подорожі в горах Криму, і оскільки коні добре лазять і, здається, зовсім нечутливі до втоми, незабаром забувається їхній безглуздий вигляд.
По дорозі до Алушти одна красива садиба йде за іншою, прикрашена виноградниками і садами, красивими будинками, урізноманітненими лісистими гірськими схилами, групами скель і морськими чарами. У долині біля Ялти маєтки порівняно незначні, але вище на горі лежить Марсанда, подарована молодому графу Воронцову графинею Бранніцькою, найбагатшою польською вельможею свого часу, а далі — долина Магаратш, вісім років тому пустеля, але не вкрита прекрасними садами та віллами, яку уряд розділив і продав невеликими ділянками. приватні особи.
«Микита» - це магазин для всіх можливих сортів дерев і рослин, адаптованих до клімату узбережжя. Цей сад був заснований урядом близько тридцяти років тому. Ось близько трьох середніх сортів виноградної лози, привезених з усіх куточків світу, окрім величезної колекції квітів, рослин полуниці, каперсів тощо. Німецький садівник подарував нам кілька чудових груш і показав нам своєрідну цікавинку в руїнах овочів, гнилих і гнилих тинках деяких оливкових дерев, які процвітали в саду, посадженому генуезцями, і над головами яких, мабуть, минуло багато століть, оскільки олива була дуже довговічним деревом.
У «Юрсуффі» ми знову зустрілися з німецьким садівником, під керівництвом якого сад був доведений до пишності до особняка багатого власника. Хоча сім'я в цей момент була відсутня, все було витримано в стилі перших дворянських готелів Петербурга, і навряд чи можна було уявити себе в нетрях Тартарії.