Чини духовенства набираються частково з них самих, частково з низів народу. Число учнів, отриманих у власних сім'ях, не є незначним, оскільки в Росії також шлюби священиків зазвичай дуже непостійні. Журнал міністерства внутрішніх справ дає в середньому п'ять дітей на кожен шлюб священика; це для Санкт-Петербурга. У внутрішніх частинах імперії середній показник може бути вищим. Сини священиків зазвичай дотримуються професії свого батька; їх називають поповицями. Додатковий попит забезпечують вільні селяни та бюргери. Діти дворян рідко або ніколи не заходять до церкви, як це відбувається в католицьких країнах. Протягом кількох років проживання в Росії я не чув жодного разу про одного службовця, який увійшов до монастиря внаслідок сімейного нещастя; і про двох офіцерів, які зробили той самий крок, з яких мотивів я не знаю. Якось я знайшов німецького протестанта в російському монастирі, чиї таланти та освіта на початку життя обіцяли йому дуже вигідну кар’єру.
Отож про зовнішній стан і становище російського духовенства. Для внутрішнього це треба мати, коли ми розглядаємо всю систему та її плоди протягом збігу століть, і коли ми порівнюємо їхні вчинки з діяннями священства в інших країнах, вони є дуже незначним тілом. Вони не зробили нічого надвидатного ні для мистецтва, ні для науки, а також не створили людей, які в будь-якому відношенні принесли людству велику послугу. Вони жили, їли^ пили, одружувалися, хрестилися, ховали, прощали і померли; і в цілому вони нічого не зробили. Є, правда, знатні особи серед російського духовенства, але вони тільки в Росії. До переліку російських авторів, зазначених в академічному календарі на 1839 рік, священнослужителі внесли лише 102; з них 6Q були патріархами, митрополитами та єпископами; решта були ченцями.