У цьому монастирі проживає п'ять монахів і архімандрит, яких кожні п'ять років прибирають нові прибулі. Отець Арфаїл простягнув чотири, і думав, що п’ята незабаром закінчиться, коли він повернеться до своєї келії на Афоні, де піч не буде головним предметом меблів у кімнаті і де не потрібно буде накривати зимову церкву літньою, щоб було тепло. Метою цього монастиря є служіння двомстам грекам, які проживають у Москві.
Я висловив думку моєму другу з Афону, що він все ще перебуває під турецьким скіпетром, а не належить визволеній Греції, але я побачив, що він зовсім іншої думки. «Це було набагато краще, — сказав він, — і він, і всі його брати були раді, що залишилися по-старому. Король Греції був папістом, що було гірше, ніж бути турком. Грецький король мав би вчинити так, як робили російські імператриці, і прийняти релігію народу, що було правильним і розумним вчинком!» Ніщо не могло перевищити його презирство до маленького грецького королівства, і я знайшов такий спосіб. загальне мислення серед грецького духовенства в Росії: ті греки, навпаки, які були військовими, здавалося, дуже бажали вступити на грецьку службу, і не виявляли такої переваги туркам.
Отець Арфаїл запросив мене після цього відпочити на подушках у його келії; і тоді я був змушений розповісти дещо про великий театр, який стояв неподалік від його монастиря, і внутрішній простір якого викликав для нього велику цікавість. Він ніколи не був так далеко від стін свого притулку. Його келія була прикрашена картинами Іверської обителі, зробленими частково в Москві, частково у Венеції; його грецькі книги також були надруковані в обох містах. Над його дверима був намальований хрест,