Приблизно сто волів заганяють у двір за один раз, і з них двадцять чи тридцять ідуть на бійню, де жваво працюють шість або вісім м’ясників. На них дивляться жахливі хулігани, у своїх куртках з овечої шкіри, шкіряних бриджах і високих черевиках, не вимазаних нібито, крім крови, в якій вони постійно бродять. Негідний сморід і негідне видовище на бійні перевершують будь-що, що може собі уявити людський розум. Бізнес зазвичай ведеться під час дощової частини сезону, так що весь салган незабаром перетворюється на болото крові та бруду.
Оскільки потрібна велика експедиція, робота бійні ведеться поспішно, і бідні тварини зазнають багатьох непотрібних страждань. Потрібно було б більше рук і більше часу, ніж можна дозволити собі в салгані, щоб забити вола художнім способом, прийнятим серед наших різників. У салгані звірів залишають на волі, туди вриваються великочоботі вбивці зі своїми важкими сокирами і, завдаючи кожній тварині страшного удару по спині, ламають їй хребет і таким чином валять на землю. Тоді бідолашні жертви, хрипучи й ревучи, лежать на землі, по двадцять чи тридцятеро з них одночасно, безпорадні й не чинять опору, але минає чимало часу, перш ніж усі вони можуть позбутися свого болю.
На стегнах і спині у вола лише жир; і, отже, після здирання шкури відрізають три-чотири пуди м'яса, щоб потім продати на базар. Однак ніхто, крім j)oor, не купує його; бо удар по хребту завжди призводить до травмування м'яса. Залишок туші розрізають, і все кидають у котел, за винятком кишок, які віддають с\nne, яких завжди є велика кількість на кожному салгані, що валяється в болотистій горі та проходить процес відгодівлі для ринку.
На кожному салгані зазвичай є від чотирьох до шести котлів, кожен з яких достатньо великий, щоб вмістити м’ясо десяти або п’ятнадцяти волів. У котли наливають трохи води, щоб «суп» не пригорів. Жир збирається у верхній частині, знімається великими ковшами, і, перш ніж він повністю охолоне, виливається в бочки, в яких потім відправляється. Цей перший жир найкращий і досить білий. Другий вже має жовтуватий відтінок. Якщо під рукою немає достатньої кількості діжок, шкури сіють разом і насипають у них сало, доки все знову не набуде форми, подібної до тієї, яку носила тварина, коли жила. Велику кількість цих напханих салом волів зазвичай можна побачити біля салганів.
Ще один урожай жиру отримують шляхом подальшого піддавання кісток і м’яса величезним пресам, але цей жир дуже нижчої якості, темно-коричневого кольору, і рідко експортується. Використовується для змащування коліс, а також для будь-яких інших цілей, для яких потрібне грубе мастило.
Віл у хорошому стані дасть від семи до восьми пудів (від 250