Санкт-Петербург: Зимовий палац, Гостинний двір, торгівля, слуги та побут

Статуя Петра стоїть у центрі створеного ним міста, але, на жаль, не в центрі благородного місця, яке вона прикрашає. З Олександрівським стовпом вони влучили краще. Перед головним фасадом Зимового палацу величезна будівля Генеральства розширює свою величезну луку, до якої утворює тятиву пряма лінія фасаду палацу. Між луком і тятивою, на відстані Hke від обох, піднімається велична колона. Це найбільший моноліт, піднятий у наш час — понад 80 футів у висоту, а з ангелом на його вершині та кубічним блоком, який його підтримує, 150 футів. Око милує струнка форма велетня; він дуже гладкий і відображає вигляд навколишніх будівель у своєму циліндричному дзеркалі. У будь-якому іншому місті його величезні розміри справляли б більше враження. Тут, у Петербурзі, де око розширюється величезними навколишніми просторами, його видно під меншим кутом зору. Місце, де він стоїть, настільки величезне за своїми розмірами, будинки навколо такі високі й масивні, що навіть цьому велетню потрібні цілих сто вісімдесят футів, щоб не зникнути. Але коли ми наближаємось і усвідомлюємо його окружність, а його голова, здається, досягає небес, враження сильне й непереборне. Найкращі оглядові точки — це ворота Генеральства та Зимового палацу; з них він споглядається як у рамі, і точка вимірювання, отримана для ока, за допомогою якої можна оцінити висоту. Незрозуміло, чому вінець стовпа зробили таким широким і важким. Він простягається над шахтою так далеко, що великого ангела з хрестом не видно знизу, а також не видно. Щоб добре розглянути його, ми повинні піднятися на другий поверх палацу або пройти відстань версти до Адміралтейства, щоб побачити його звідти в телескоп. Товстоголовість стовпа шкодить ефекту висоти. Це можна підтвердити невеликим експериментом під аркою палацу. Поставтеся так, щоб арка приховувала верхню частину стовпа, і він здавався величезним: ступіть вперед, і нехай його товста голова вийде в поле зору, і вона виглядає так, ніби вона впала на неї і притиснула колону вниз, тоді як вона мала б її підняти. Найгірше те, що попереду огидний хробак гризе цей прекрасний і ще такий новий моноліт. Вона вже отримала дуже сумну і образливу ренту зверху до середини. Можливо, камінь спочатку був підібраний невдало, або петербурзький холод не терпить таких пам'яток люньського мистецтва. Там дуга люди в Санкт-Петербурзі, які вважають за патріотичний обов'язок заперечувати існування ренти, яка була майстерно залита цементом із гранітних уламків. Але на сонці, коли полірування прокату виглядає інакше, ніж камінь; або взимку, коли іній у вигляді бурульок утворюється на холодному камені, але не на теплішому цементі, зла лінія надто очевидна.