Після пейзажів Клода наступна картина, яка вітає нас, — мила дівчина роботи Порденона перед страждаючим Христом. Чи це Анна, чи це Марія? — олійник чи перелюбниця? Вона прекрасна, і жодне чоловіче та чуйне серце не може марно благати співчуття. Це одне з наймиліших жіночих облич, які зображені на полотні, і воно заслуговує на те, щоб його шукали серед тисяч. Ми обіцяємо ніколи її не забувати, і підемо далі, де стара жінка з Деннера пропонує щіпку нюхального тютюну або нам, або своєму чоловікові, який висить біля неї. На цих двох малюнках пораховано саме волосся на голові і навіть волосся на родимках обличчя. Незбагненно, щоб Деннер, який, безсумнівно, був хорошим художником, завдав собі стільки клопоту про кожну зморшку й родимку. Меланхолійно дивитися на них; це ніби ми бачили, як горе й досада роками боронили шкіру. Та хіба Клод Лоррен не розмалював кожну стерню на своїх кукурудзяних полях? «Христос, що несе хрест» Караччі та «Отруювач стріл» Домінічіно — чудові картини, і вони б сподобалися, якби не надто голосно кричали й кудкудили птиці Вайнант і Хондекотер. Тут повно птахів, курей, качок, павичів, фазанів та індиків; стільки всякої раси, скільки на петербурзькому ринку. Ми охоче відпочиваємо на дерев’яній лавці під захисною солом’яною стріхою, створеною олівцем Вайнанта. Густолісті дуби і свіжі кущі бузини затінюють мандрівника; гарненьке пернате плем'я плунує себе, свариться, клює комів і комарів у траві. У душах цих двох художників мав панувати безцінний спокій. Здається, вони ні про що не мріяли, як про невинні тупі душі, які так чудово живуть у тілах домашніх птахів, і були зайняті виключно голубами, каплунами, волами й телятами. Навіть суперечки та війни цих птахів не могли порушити їх незворушність, бо тільки пристрасті та війни людей проникають у наші серця.
До того ж класу, що й Уайнант, належать Кейп і Роза ді Тіволі. Картини останнього трохи перевантажені, а його вівці якось занадто багатозначно дивляться на глядача. Але Кайп робить один справді довгий; до спробуйте прохолодну траву, яку він дає своїм вівцям, і справді, це щастя для петербурзьких корів, що вони не розуміють фарбованої трави; вони більше не зможуть жувати свій інгерійський мох просто через досаду та заздрість. Знаменита корова Поттера, яку слід було б назвати щонайбільше сумнозвісною, могла б бути трохи пристойнішою і, безперечно, виграла б у наших очах. Вона така ж мізестетична, як Ганімед, унесений орлом Юпітера, і Вакх, що п’є в Дрездені. Неймовірно, як вона повинна бути зобов'язана своїм місцем в Ермітажі дамі.