Виявилося, що поліція «Петра Великого» — тобто так званого пароплава, що курсував між Одесою та Кримом, — відмовилася прийняти його через якусь реальну чи уявну помилку в його документах. Це був якраз мій власний випадок, і я тепер стояв із тривожними поглядами на дверях внутрішньої квартири, чекаючи появи правителя, як сходу сонця. Наші ефекти вже були включені дошка, наш проїзд оплачений, вогненний конь пирхав і дихав на березі, а стрілки наших годинників вказували на останню чверть години, наприкінці якої «Петро Перший» безпомилково вийде в море.
Побувати на танцях у передпокої завжди досить неприємно, але за таких обставин це справжня мука. Але так бажаний граф нарешті з’явився, поки ще не було надто пізно, вписав у наші паспорти кілька чарівних знаків, і ми опинились на борту човна саме вчасно, щоб бути включеними до числа пасажирів її каюти до Криму.
Ми побачили, що палуба заповнена шикарно одягненими леді та джентльменами, як маршрутка в лондонській вітальні, і ми думали, як можна було б сховати всіх цих чудових людей, щоб було місце поїсти, поспати та захворіти на море, коли дзвінок дав сигнал про наш відхід, і наші супутники на свято, які, здавалося, просто супроводжували своїх друзів на борт, взяли свій залишають і виходять на пенсію, залишаючи позаду справжніх пасажирів у їхніх більш простих дорожніх костюмах.
Маршал Мармон під час своїх подорожей дуже квітуче розповідає про становище Одеси та чудовий вид на неї з моря. Що мається на увазі під гарним оглядом об'єкта, який насправді взагалі не видно, зрозуміти нелегко; а перспективу одного ряду будинків, яку можна побачити на Одесу з моря, навряд чи можна назвати видом на місто. Немає ні дерев, ні гір, щоб загладити її відсутність; нічого, крім високого, крутого, голого берега степу, з рівною, як стіл, поверхнею.
Жодний жаль, що ми залишили місце, де так мало пам’яток, не заважало нам насолоджуватися чудовою погодою та спільною їжею, яку ми разом брали на палубі, чому, безсумнівно, заздрили акули та дельфіни навколо нас. Рейс з Одеси до Криму, на благо стюарда, просто розрахований так, щоб включати дві вечері. Вартість проїзду до Ялти коштує шістдесят карбованців, а житло цілком пристойне для тих, хто нічого не знає про зручність і розкіш Великого Вестерну. Човни ходять кожні чотирнадцять днів і торкаються в різних точках, щоб висадити та прийняти товари та пасажирів.
Хоча рух судна був дуже незначним, тільки одна з дам, сестра колишнього губернатора, залишилася на ногах. Вона сиділа, як завжди, розквітла, в’язала панчоху й озиралася, як завойовниця, на лежачі фігури, що займали відповідні матраци, і ледве залишалося достатньо голосу, щоб попросити про допомогу.